БІБЛІОТЕКА опорного закладу "Шацький ліцей"

Народився видатний французький письменник Еміль Золя

Емі́ль Золя́ ( *2 квітня 1840, Париж — †29 вересня 1902, Париж)— французький романіст, критик та політичний активіст.

Еміль Золя, видатний французький письменник, народився в Парижі 2 квітня 1840 р. в сім'ї італійського інженера-будівельника, який прийняв французьке підданство. Дитинство і отроцтво Еміля пройшло в Экс-ан-Провансі. У 1847 р., коли хлопчикові не було і семи, батько помер, після чого його рідні опинилися в украй скрутному матеріальному становищі. З надією, що друзі покійного чоловіка зможуть їх підтримати, маленька сім'я Золя в 1858 р. переїжджає до французької столиці.

Попри те, що Золя закінчив ліцей Святого Луїса в Парижі, він двічі не склав іспит на ступінь бакалавра, що було передумовою для подальшої освіти, і в 1859р. почав шукати прибуткове заняття. Більшу частину наступних двох років Золя був безробітний і жив у великій бідності. Він жив, віддаючи в заставу свої речі і, згідно з легендою, їв горобців, яких ловив через вікно на своєму горищі. Зрештою, в 1862 р. Золя найнявся на роботу клерком. Щоб доповнити свій прибуток, Золя почав писати статті для різних періодичних видань. В 1865 р. написав перший автобіографічний роман «Сповідь Клода». Отримавши достатню репутацію як письменник, щоб утримувати себе й свою матір, він покинув роботу у видавництві, щоб мати час займатися письменництвом. Його сходження до слави розпочалося з журналістики, і згодом зв'язок з нею ніколи не уривався. Не відсторонюючись від суспільно-політичного життя країни, Золя час від часу виступав саме як публіцист, хоча і здобув на цьому терені меншу популярність, ніж як творець художніх творів.

У 1864 р. побачила світ дебютна збірка оповідань під назвою "Казки Нінон", а в 1865 р. був опублікований його перший роман - "Сповідь Клода", який був, по суті, автобіографічним і зробив автора скандально відомим. Ця репутація була підтримана оглядом художньої виставки 1866 р., в якій Еміль Золя пристрасно відстоював творчу манеру художника Э. Мане, представника імпресіонізму. До цього нового напряму Золя мав особливу симпатію, що знайшло відображення в книгах "Мій салон", "Що я ненавиджу", "Едуард Мане". Проявив себе він і прибічником натуралістичної школи (передмова до драми "Тереза Ракен" (1867)), що на практиці проявилося у введенні в сюжет художніх творів матеріалів, пов'язаних з медициною, фізіологією, відкриттями в природознавстві. Золя був переконаний, що роль домінанти в людському житті відіграє саме біологічний початок.

Близько 1868 р. Золя замислив написати цикл романів, героями якого була б одна сім'я, представлена чотирма-п'ятьма поколіннями. З романістів він був першим, хто присвятив цілу серію творів одній родині. Цикл "Ругон-Маккари. Природна і соціальна історія однієї сім'ї в епоху Другої імперії" писався упродовж двадцяти двох років (1871-1893) і став найзначнішим твором в творчій біографії Еміля Золя. Публіка проявила до нього цікавість не відразу, а після написаного в 1877 р. 7-го тому, роману "Пастка". Письменник став знаменитим і придбав недалеко від столиці, в Медоні, будинок. Чергові романи циклу були дуже очікуваними, ними захоплювалися, їх піддавали жорстокій критиці, але байдужих не було. Всього "Ругон-Маккарів" було написано 20 томів, що принесло Золя світову популярність і статус видатного національного письменника після Віктора Гюго.

Але навіть популярність не врятувала письменника від ув'язнення на 1 рік за звинуваченням у наклепі. У 1898 р. Золя втрутився в т.з. справу Альфреда Дрейфуса, несправедливо засудженого за видачу військової таємниці іноземній державі. У 1898 р. письменник звернувся до президента республіки з відкритим листом "Я звинувачую", внаслідок чого йому довелося терміново поїхати в Англію. Зі зміною ситуації на користь засудженого офіцера письменник отримав можливість повернутися до Франції.

Останні роки життя Золя працював над двома циклами - "Три міста" і "Чотири Євангелія" (романи "Плодючість", "Праця", "Істина" і "Справедливість", з яких останній залишився незавершеним). Смерть застала Еміля Золя в Парижі, 28 вересня 1902 р.. Офіційна причина смерті - отруєння чадним газом внаслідок несправності камінного димаря. У сучасників письменника були підстави вважати, що він став жертвою політичних супротивників, проте довести версію інсценування нещасного випадку нікому не вдалося.

В Україні Золя відомий від 1870-х. Уперше його переклав Іван Франко (новела «Повінь», опублікована в альманасі «Дністрянка», 1876). Він же автор вступного слова до видання повісті Золя «Довбня», перекладеної Ольгою Рошкевич (1879).

КНИГА ЗОЛЯ У ФОНДІ БІБЛІОТЕКИ оз НВК "ЗОШ І-ІІІ СТ-ГІМНАЗІЯ" СМТ ШАЦЬК: