.

СНІЖИНКА

/Files/images/rzne/Сніжинка2.JPG

- Ой, розіб'юсь, - скаржилася маленька сніжинка, падаючи на землю. - За що б його зачепитися?

- Ну от і зачепилася! Посиджу, відпочину, а там видно буде, що робити далі.

Сидить сніжинка на гілці. Роздивляється навкруги. "Бідні подружки, - думає вона, - скільки їх падає на землю і розбивається. Може, покликати їх до себе на гілку?" Поглянула, а гілка маленька, тоненька. Усім не втриматися на ній. "Ні, не буду кликати", - і міцніше вхопилася за гілочку. Та й примерзла до неї. І посміливішала. Поглянула вниз, та й очам не повірила. Усе там біле від снігу. То - подружки її. Виходить не розбилися вони об землю. Цілісінькі, неушкоджені лежать. Тримаються одна за одну, ще й хороводи водять. Добре їм!

І засумувала сніжинка. Так закортіло їй туди, до подружок, але відірватися від гілки несила. Смикнулась раз, удруге. Марно. Так і залишилась бідолаха на гілці. Усю зиму просиділа. До самої весни.

А як сонечко пригріло, перетворилась у маленьку прозору крапельку, впала на землю і злилася нарешті зі своїми веселими подружками. Разом утворили вони дзвінкий струмочок і побігли прудко й весело по землі назустріч весні.

Н. Маринич

.

ЯКОГО КОЛЬОРУ ЗЕМЛЯ

/Files/images/rzne/Про землю.JPG

Ти не дивуйся цьому запитанню, друже, і не поспішай відповісти на нього одним словом:

- Чорна...

Скільки літ береже земля, скільки днів, скільки ранків у неї - і в кожному з них вона особлива: радісна й задумлива, спокійна й тривожна, нарядна й скупа на барви... Невагомим серпанком займається вона над сонячним травнем, стривоживши зеленим шумовинням ліси й діброви. Блакимним туманом напливає вечорами на села, коли теплий літній дощик відшльопає її своїми мокрими долоньками. Золотою повінню хлібів обпалить осінні лани.

Така вона різна, земля наша, Батьківщина!

Легким прозорим ранком піднімає ратая. неспокійним днем тривожить його своїми турботами. Ласкавою прохолодою вечора знімає втому. Ясно-червона, коли заходить сонце, синя удосвіта, фіалкова вночі - ось яка вона, земля.

А ти кажеш - "чорна"...

В. Плотников

.

ЩАСТЯ

/Files/images/rzne/Бузок.jpg

- Знайшов! Щастя знайшов! Глянь, мамо, яка гарна п’ятірочка!..

Біжить хлоп’я через подвір’я, поспішає скоріше показати п’ятипелюсткове „щастячко”, знайдене на квітучій бузковій гілці.

І скільки тієї радості в голосі хлоп’яти!

- Знайшов!..

Як, можливо, було і в його прадіда сто років тому.

Як, можливо буде і в його правнука через сто років.

Для щастя іноді так небагато треба.

Євген Шморгун

.

Кiлькiсть переглядiв: 712

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.