.png)
.jpg)
Народився Нобелівський лауреат, німецький письменник Пауль Гейзе
Па́уль Ге́йзе (або Хайзе; нім. Paul Johann Ludwig von Heyse; *15 березня 1830, Берлін— †2 квітня 1914, Мюнхен)— німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1910 року «за художність, ідеалізм, які він демонстрував упродовж усього свого довгого і продуктивного творчого шляху в якості ліричного поета, драматурга, романіста і автора відомих всьому світу новел».
Він видав 24 томи новел, 6 романів, близько 60 п'єс і 9 поетичних збірок.
Пауль Гейзе народився 15 березня 1830 року у Берліні. Його батько, Карл Вільгельм Людвіг Гейзе, був професором класичної філології, а мати, Юлія Гейзе, дочка придворного прусського ювеліра Якоба Соломона.
Гейзе був студентом гімназії Фрідріха-Вільгельма до 1847 року, де навчався на відмінно. Зв'язки його сім'ї допомогли молодому Паулю увійти до кола людей творчості.
Після закінчення гімназії Гейзе почав вивчення класичної філології в університеті Берліна, але вже через два роки, в 1849 році переїхав у Бонну для вивчення історії мистецтв і романських мов.
У 1850 році Пауль Гейзе зайнявся дисертацією з романської філології, але після викриття його зв'язку з дружиною одного з професорів був відправлений назад до Берліна.
У 1851 році письменник виграв літературне змагання влаштоване організацією "Тунель".
У травні 1852 року Гейзе отримав ступінь доктора за роботу присвячену трубадурам, а стипендія прусського університету дозволила йому поїхати в Італію для досліджень провансальських манускриптів. Йому заборонили працювати у бібліотеці Ватикану після того, як застали письменника за переписуванням неопублікованих рукописів. Таким чином, в 1853 році письменник повернувся в Німеччину, де почав займатися літературною діяльністю.
Король Баварії, Максиміліан II присвоїв Гейзе титул професора Мюнхенського університету. Таким чином, він став професором романської філології, хоча ніколи не читав лекції в цьому університеті.
Після одруження 15 травня 1854 року він приїхав в Мюнхен, У 1859 Хейзе став редактором Literaturblatt zum deutschen Kunstblatt.
30 вересня 1862 року від хвороби легенів померла його дружина Маргарита, сестра історика Бернгарда Куглера і художника Ганса Куглера. У 1867 році він одружився на Ганні Шубарт і присвятив увесь свій час літературної діяльності. В цей час у його житті не відбувається нічого істотного, але його слава помалу зростає.
У 1900 році він став почесним громадянином Мюнхена, а в 1910 р. став членом аристократичного суспільства. Письменник помер 2 квітня 1914 року, за декілька місяців до початку Першою світової війни.
Твори Гейзе пройняті еротикою, прагненням до естетизації життя. Психологія післяреволюційного бюргерства виражена в повісті «Останній кентавр», де проповідується «язичницька» насолода життям. Гейзе писав дуже багато. Деякі вірші в його ліричних збірках належать до найкращих зразків німецької лірики.
Як драматург він також був дуже продуктивний, але не мав великого успіху Йому належить ряд романів, із яких особливо великим успіхом користувалися: «Kinder der Welt» (1873; Діти століття), де зображена емансипація німецького бюргерства, і «Im Paradiese» (1875), де описується життя мюнхенських художників-естетів.
Але найбільше значення для німецької літератури мають його численні новели (понад 100). Деякі з них, як «L' Arrabiada» (1853), «Andrea Delfin» (1862) або «Der Salamander» (1867), вважаються класичними у формально-художньому відношенні.
Гейзе також відомий своїми вдалими перекладами з італійської і іспанської Разом з Гейзе Курцем він видав «Deutscher Novellenschatz» (Скарби німецької новели, 1870-1876, 24 тт.), «Novellen des Auslandes» (Новели інших країн) і інші. Радикальний рух натуралізму, що знову підняв соціальні питання, відносився до Гейзе негативно, як до епігона; він, у свою чергу, зображував героїв нового руху сатирично у своєму романі «Merlin» (1892). Важливі для розуміння Гейзе його спогади «Jugenderinnerungen und Bekenntnisse» (Спогади юності і визнання, 1900).
.jpeg)
Коментарi