ЗАГОТОВКИ ДО СЦЕНАРІЮ

/Files/images/bukvi/бо то.png

НЕВИГАДАНА ІСТОРІЯ ПРО ПОЯВУ МОВИ

Колись первісні люди
не знали ані слова,
не вміли пояснити:
це — мамонт, то — корова.
Вони порозумітись
старались між собою —
показували пальцем,
кивали головою.
Якщо чужинці раптом
з’являлися з-за лісу,
нахмурювали брови,
хапалися за списа.
Стрічали друзів з миром,
усміхнено, охоче,
і дивувались щиро,
до неба звівши очі.
А потім, щоб онукам
про все це розказати,
то вигадали мову
і стали розмовляти.

Леся ВОЗНЮК

/Files/images/anmashki/kvti/мак.gif

ВОЛИНСЬКІ ПОЕТИ ПРО МОВУ

/Files/images/anmashki/kvti/маки.gif ..................... БО ТО БЕЗСМЕРТЯ - МОВА

Казала мати: - Сину, не забудь
Ніде, ніколи батьківського слова!..
Де хочеш сил і впертості добудь,
А не забудь, бо то безсмертя - мова!
Поки у тебе буде слово те,
Яким тобі співала колискову -
В душі твоїй будяк не зацвіте
І не заглушить райдугу бузкову.
Поки ти будеш думкою тягтись
На ті стежки, на ті круті дороги,
Де довелося сином наректись -
Не знатимеш до слова остороги.
То ж будь, мій сину, завжди мудрим будь!
Яка б тебе дорога не манила -
Ніколи того слова не забудь,
Яким тебе на долю осінила!

.

Петро ГОЦЬ

Із книги: Гоць П.Н. Молюсь на тебе: Поезії. - Луцьк: Надстир'я, 1995. - 208 с.

/Files/images/anmashki/kvti/маки.gif ..............................НАША МОВА

Каптан, жупан, обнова – наша мова?
Спасенний круг у хвилях темних вод?
Ні! Отче слово – істина, основа,
Його не відречеться мій народ.
Воно всім нам дароване навіки,
Освячене від роду, як ім’я,
Та ходять ще між нами недоріки,
Таїться ще облуда, як змія.
І я прощення змушений благати
У Господа за покручів, за тих,
Котрі двох слів не годні вже зв’язати
Без висловів калічних та брудних.
Запрошує чужу, нерідну мову
У рідний край пихатий землячок,
Продати честь нечистому готовий,
В собі замкнувши совість на гачок.
І я прошу, благаю знов і знову
У дні ясні, святкові та сумні:
Із уст лукавих визволяйся, слово,
З тенет облуди, зради та брехні.
Усі століття, кровію политі,
Не вбили мови серце золоте,
Вона ж не тільки в пісні чи молитві,
А й в клекоті лелечому цвіте.
У гроні виноградному й тернині
Відсвічує вогонь її палкий,
Вона живе в росині й пелюстинці,
У голосі діброви та ріки.
Ніхто в народу мови не відніме,
Допоки в дітях дихає вона.
Від бруду та огуди бережімо
Праотче слово, наче «Отче наш».

.

Василь ГЕЙ

Із книги: Гей В.С. Кривавник рідного слова: Поезії. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. - 40 с.

/Files/images/anmashki/kvti/16bd7b19b552f5515cbe7a3a7b2a42d6.gif

ПАМ'ЯТНИКИ БУКВАМ

Кiлькiсть переглядiв: 543

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.