Народився Левко Боровиковський

Левко Іванович Боровиковський народився 22 лютого 1808 року в с. Милюшках Хорольського повіту на Полтавщині. Дід поета, миргородець Лука Боровик, походив із старовинного козацького роду.

Читати й писати він навчився вдома. У 1819–1822 рр. навчався в Хорольському повітовому училищі, а в 1822–1826 рр. у Полтавській гімназії, де зацікавився літературою під впливом свого учителя словесності І.Г.Буткова.

1826 року Л. Боровиковський вступив до Харківського університу на етико-філологічний відділ філософського факультету.

Особливий вплив на юнака справив український поет П. Гулак-Артемовський, який викладав тут російську історію, польську мову і статистику, керував студентським літературним гуртком.

Старший брат поета зазначив у своїх спогадах, що в університеті тоді панували “холодна байдужість і мертвотний формалізм”, як убивали творчу думку молоді. Так, коли в “Вестнике Европы” з’явилась перекладена Боровиковським балада А. Міцкевича “Фарис” із схвальним відгуком, то автор перекладу мав неприємності від інспектора, оскільки без його відома студенти не мали права друкувати свої твори.

1828-го року в журналі «Вѣстникъ Европы» з'являється перший твір Левка Боровиковського патріотична поема-билина «Пиръ Владиміра Великаго», написана білим віршем. Десь у цей же час поет пише ще одну баладу— «Смерть Пушкаря», змальовуючи в ній воєнні подвиги хороброго лицаря, котрий мужньо б'ється з татарами та ляхами. Написано баладу майстерно, хоч у ній чимало архаїчної лексики і різних стильових умовностей, характерних для романтичного напрямку. Балада стає улюбленим жанром ліро-епічної творчості Боровиковського.

Перші свої твори Боровиковський писав російською. Але невдовзі він переходить на українську мову і досягає тут більшого успіху. Твором, якому судилося відіграти найвизначнішу роль у літературній долі Боровиковського, стала балада «Маруся»[2]— вільний переспів «Свѣтланы» В. Жуковського. Переспів був настільки вдалий, що «Вѣстникъ Европы», публікуючи твір називав «Марусю» українською суперницею «Свѣтланы». Цією баладою Боровиковський зробив вдалу новаторську спробу ввести в молоду українську літературу зразки світової романтичної поезії, надавши національного колориту темам і мотивам європейської романтичної балади.

Приблизно 1827 року Боровиковський почав укладати український словник, над яким працював згодом багато років, так і не завершивши праці. УХарковіпоет близько сходиться зІзмаїлом Срезневським, тоді студентом, який пізніше став відомим видавцем, письменником і вченим.

Після закінчення університету в 1830 р. “со степенью кандидата за отличие” Л. Боровиковський викладає в Курській гімназії історію, а згодом – латинську мову. Пізніше його було переведено до Новочеркаської гімназії, а потім – до Полтавської.

Серед його учнів був кириломефодійовець І Посяда і майбутній байкар Л. Глібов.

Це був період найпліднішої творчої праці Л. Боровиковського. Крім романтичних поезій, з-під його пера виходить багато байок, він записує зразки народної творчості.

За своє творче життя поет написав понад 250 байок, 24 балади і думи, в основу яких покладені народні перекази, повір’я; переклав російською мовою низку творів А. Міцкевича, підготував до друку 15- українських народних пісень і 1200 прислів’їв та приказок.

1852 року в Києві було видано збірку Л. Боровиковського “Байки і прибаютки”. Пізніше окремі його твори зрідка друкувались у різних виданнях.

Відомостей про останні роки життя Л. Боровиковського майже немає. Помер поет 26 грудня 1889 р., поховано його в рідних Милюшках.

КНИГИ ЛЕВКА БОРОВИКОВСЬКОГО У ФОНДІ БІБЛІОТЕКИ ОЗ НВК "ЗОШ І-ІІІ СТ,-ГІМНАЗІЯ" СМТ ШАЦЬК:

/Files/images/knigi/ukranska_klasika/боровик.jpg /Files/images/knigi/ukranska_klasika/Боровиковський.jpg /Files/images/knigi/ukranska_klasika/Боровиковський1.jpg /Files/images/knigi/zbrki/гулак.боровиковський.png

Кiлькiсть переглядiв: 456

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.