Народився Віктор Близнець, український письменник

Віктор Семенович Близнець (нар. 10 квітня 1933, Володимирівка, Кіровоградська область— пом. 2 квітня 1981, Київ)— український письменник-прозаїк.

Близнеці були багатодітною родиною селян-колгоспників, а Віктор був четвертою дитиною. Їх батьки спізналися ще в часи громадянської війни, батько росіянин, а мати— українка. Замість весільної подорожі молоде подружжя вирушило на Південний фронт— супроти Врангеля. І уже після війни батьки оселилися на Кіровоградщині й зажили мирним життям, плекаючи свою родину. Батько (найдорожча Вітькові людина) працював столяром, умів дуже гарно про все розповідати.

Змалку, малий Вітько тягнувся до книжки, до знань. Та лиш хлопець пішов до школи, як почалася війна, довелось пережити голод, страх, знущання. У селі виникла підпільна організація (про неї, і про захмарене війною небо письменник розповість уже з часом— у своїй першій повісті «Паруси над степом»). І тільки-но закінчилося воєнне лихоліття, хлопець знову поновив навчання.

Навчався Віктор Близнець спочатку у Володимирівці, потім уже була школа в сусідній Першотравенці, старшокласником— у Компаніївській середній школі. Вчився Віктор старанно, багато читав і потай пописував вірші. Був дуже здібним та допитливим учнем, школу закінчив із золотою медаллю.

По закінченню десятирічки, в 1952 році, Віктор Близнець подався до столиці і успішно склав іспити на факультет журналістики Київського університету імені Т.Г.Шевченка.

Після закінчення університету, у 1957 році, Віктор Семенович працював за фахом у різних газетах та журналах. Зокрема, був кореспондентом «Комсомольскої правди», завідувачем відділу газети «Комсомольске знамя», завідуючим відділу шкільного життя журналу «Піонерія» (теперішній «Однокласник»), заступником головного редактора видавництва «Молодь».

Перебування у творчому та інтелектуальному середовищі та робота редактором видавництв спонукала Віктора Близнеця до творчих спроб. Після перших публікацій у 1959 році з'явилася на світ і перша книжка Віктора Близнеця— збірка оповідань «Ойойкове гніздо», що вийшла в 1963 році.

Вихід першої збірки надихнув автора-початківся на більші творчі звершення. Віктор Семенович замахнувся на значущий, об'ємний твір. Це була повість споминів «Паруси над степом», в якій він відобразив картини зі свого минулого.

1968-й рік, коли вийшли друком «Древляни»,— це час перелому в бік догматизму й стагнації у всіх сферах життя, розгортання масштабної боротьби проти національної інтелігенції, проти всіх виявів національної свідомості народу. Сама назва твору свідчила про спробу автора протистояти цій політиці.

А вже наступна книжка В. Близнеця— повість «Звук павутинки» (1970) змусила критику говорити про автора, як про одного з найяскравіших дитячих письменників України.

У написаній невдовзі повісті «Мовчун» (1972) відчувався полемічний потенціал, світоглядне протистояння системі. Письменник прагнув говорити про те, що в суспільній свідомості свої позиції втрачало. А що це був свідомий підхід— свідчить повість «Женя і Синько» (1974).

Дитяча література 70-х років розвивалася під знаком неписаного правила, за яким вважалося, що читання трагічних творів шкідливе для дитячої психіки. В. Близнець порушив це правило в багатьох своїх творах. Письменник наполегливо культивував трагічний конфлікт в українській літературі для дітей, наголошуючи цим на необхідності говорити з юним читачем про найважливіше— життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть— без присідання й без сентиментального рюмсання.

Віктор Близнець практично не мав проблем з виданням своїх творів (наскільки це було взагалі можливо), хоч і мусив власноручно нівечити їх, шукати компромісні варіанти. Він не міг сам не бачити свого таланту, однак за такої кількості видань страждав від невизнання. Можливо, цим пояснюється його звернення до творів для дорослих— поява суто соцреалістичних повістей «Підземні барикади» (1977), «Вибух» (1980).

Незадовго до своєї смерті Віктор Семенович переклав сучасною українською мовою літопис «Повість минулих літ».

Можливо, сумлінним виконанням соціальних замовлень Близнець прагнув заробити право на правду в наступній книжці для дітей? А це також роз'ятрювало його надзвичайно вразливу душу, розхитувало нервову систему. Країна все глибше вгрузала в сонну трясовину. Навесні 1981 року ситуація, очевидно, здалася Віктору Близнецеві такою ж безнадійною, як за рік до того— Григору Тютюннику. І він власноруч обірвав своє життя…

1988 року Віктору Близнецю посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки, а 2003 року Міжнародним освітнім фондом імені Ярослава Мудрого започатковано Літературну премію «Звук павутинки» імені Віктора Близнеця.

КНИГИ АВТОРА У ФОНДІ БІБЛІОТЕКИ ЗОШ І-ІІІ СТ. СМТ ШАЦЬК:

/Files/images/knigi/seredn_shk_vk/Близнець. хлопчик.jpg /Files/images/knigi/seredn_shk_vk/близнець. звук.jpeg

У ЗБІРКАХ:

/Files/images/knigi/zbrki/Дивосвіт Т.3.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 216

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.