Народився Валентин Тарнавський, український прозаїк

З усіх вісімдесятників Валентин Тарнавський чи не найзагадковіша постать свого покоління. Він завжди тримався осторонь і перебував у затінку літературного процесу. Хоча його творчість дивує і викликає повагу. Якби українська проза пішла за Валентином Тарнавським, то зайняла б таку нішу в сучасній європейській літературі, яку завдяки Патрику Зюскінду і Бернгарду Шлінку сьогодні займає німецька проза.

Скупі біографічні дані про цього письменника зайвий раз засвідчують про його непублічність і відстороненість від тусовок, обойм і літературних кланів.

Валентин Тарнавський народився 9 квітня 1951 року в місті Заставні Чернівецької області. Його батько був редактором районної газети, а мати – бібліотекарем. З дитинства Валентин багато читав і мріяв бути письменником. Знаючи, що журналістика дає можливість проникати в усі шпарини життя, Тарнавський вступає на факультет журналістики Київського державного університету і в 1976 році його закінчує. Але журналістом працював мало. Радянська журналістика була доволі специфічним заняттям, що не мало нічого спільного зі свободою слова. Тож робота в газеті заводу «Комуніст», у журналі «Комуніст України» та газеті «Молодь України» його не захопила.

В 1982 Валентин Тарнавський влаштовується у видавництво «Радянський письменник», де працював до 1990 року. Робота провідним редактором відділу прози, спілкування з відомими письменниками і початківцями були тим середовищем, у якому розквітнув талант письменника. Поява в 1983 році книжки повістей і оповідань «Міські мотиви» засвідчила, що в українській літературі з’явився яскравий письменник з досі неіснуючою естетикою. Він перший з українських прозаїків прорвав ідеологічну зашореність соцреалізму, тематичну монотонність епігонів Григора Тютюнника і створив власний стиль національного урбаністичного письма, ставши предтечею інформаційної цивілізації, в якій людина постає жертвою реклами та стереотипів масової свідомості. В 1984 році «Міські мотиви» під назвою «Цвет папороти» були перекладені російською мовою.

В 1989 році у видавництві «Радянський письменник» вийшла антологія повістей «Обличчям до вікна» з повістю Валентина Тарнавського «Нуль». А в 1990 році – гостросюжетний фантастичний роман «Порожній п’єдестал», за який письменника удостоїли літературної премії імені Андрія Головка. Всі книжки, включно з останнім романом «Матріополь», що вийшов 2003 року, були написані з 1982 до 1990 року, коли письменник працював на видавничій роботі. У кожного письменника є періоди творчої активності, коли він перебуває у найкращій формі. З 57 прожитих років Тарнавський писав усього вісім років, коли працював у «Радянському письменнику».

Після звільнення з видавництва у творчій біографії Валентина Тарнавського розпочався період застою. Тікаючи від творчої кризи, у приміській зоні письменник побудував два будинки і уникав розмов про літературу. До кінця життя він працював над романом «Меценат», який залишився незавершеним, і який не хотів нікому показувати.

Як усі літературні самітники, обходив стороною літературні збіговиська, тому навколо нього утворилася стіна мовчання. Про письменника не говорили в літературних колах і не писали критики. Хоча творчість Валентина Тарнавського високо оцінювали в публікаціях Володимир Дрозд, Іван Дзюба, Володимир Яворівський.

Письменник помер 30 червня 2008 року. З літературних обойм він випав ще за життя, а після смерті його книжки не перевидавались. Серед недооцінених, загублених, забутих та напівзабутих авторів Валентин Тарнавський найбільше заслуговує на повернення до активного літературного обігу. Його творчість зробила значний вплив на розвиток сучасної української прози. На хвилі бітників він створив нове урбаністичне письмо, що відповідає мисленню людини інформаційної цивілізації.

"ДИСЕРТАЦІЯ" ТАРНАВСЬКОГО У ФОНДІ БІБЛІОТЕКИ ЗОШ І-ІІІ СТ. СМТ ШАЦЬК:

/Files/images/knigi/zbrki/тарнавський.jpeg

Кiлькiсть переглядiв: 84

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.