БІБЛІОТЕКА ОЗ "Шацький ліцей"

Народився перший Нобелівський лауреат з літератури Сюллі-Прюдом

Рене Сюллі́-Прюдо́м (справжнє ім'я Рене Франсуа Арман Прюдом; *16 березня 1839, Париж— †7 вересня 1907, Шатене-Малабрі)— французький поет. Член групи «Парнас». Перший лауреат Нобелівської премії з літератури— на «визнання поетичної композиції, яка свідчить про піднесений ідеалізм, мистецьку бездоганність та рідкісну комбінацію властивостей сердечності та розуму».

Батько майбутнього поета помер, коли йому було 2 роки. Навчався класичних мов у ліцеї Бонапарта і 1856 отримав звання бакалавра наук. Після цього поступив на службу на один із заводів Крезо, де працював інженером. Проте Сюллі-Прюдом незабаром залишив це місце і повернувся до Парижа, де якийсь час займався вивченням нотаріального права.

Свої перші поетичні спроби Сюллі-Прюдом читав на засіданні студентського товариства “Conference La Bruyere”. Схвальні відгуки остаточно впевнили його у виборі на користь літературної творчості. Перша збірка молодого поета “Станси і поеми” (Stances et poemes) вийшла друком 1865р. Збірку високо оцінив авторитетний літературний критик Сент-Бев. Вона мала значний успіх у літературних колах. Саме до цієї збірки входить вірш “Розбита ваза”, який став програмним у вивченні творчості А.Сюллі-Прюдома, його найчастіше цитують шанувальники поетичного слова. Він спричинився до творення прізвиська, закріпленого за Сюллі-Прюдомом,– “поет розбитої вази”. “Розбита ваза”– вишукане метафоричне порівняння, алегорія, символ розбитого стражданнями серця. У поезії Сюллі-Прюдома немає гострого слова, жорстокості, напруження, грізного спротиву, лише легкі відтінки людських почуттів, щирості, проникливості інтелекту, душевні замальовки.

Згодом Сюллі-Прюдом дедалі частіше вдається до трактування наукових і філософських тем, що виявлено у віршованому перекладі твору Лукреція “Про природу речей” (De natura Rerum) 1869 року. У передмові Сюллі-Прюдом докладно проаналізував мислення римського автора й водночас подав ті орієнтири, яких намагався надати власній поетичній творчості. Правда, науки, яким він вірив, не дали чіткої відповіді на запитання, що його хвилювали найбільше; філософія залишає його в непевності: постійні вагання, муки сумління ві­добража­ють глибинну сутність його серця.

Філософські роздуми поет продовжив у збірці “Долі”, але в ній уже відчутно нове зацікавлення Сюллі-Прюдома– він орієнтується на інтимнішу й суттєвішу поезію, зразком якої є поема “Справедливість”. Вона узагальнила його морально-суспільні пошуки.
Якщо проаналізувати тексти поетичних роздумів Сюллі-Прюдома, то з них випливає ще один висновок– поет не впускає читача у своє життя. Власну чуттєвість, свої переживання й емоції він ховає за узагальненнями, сентиментальною безособовістю, небаченою моральною силою.
Очевидно, саме такі характеристики й аспекти творчості дали підстави Нобелівському комітетові з літератури визнати Армана Сюллі-Прюдома автором, гідним високої відзнаки, і сформулювати його заслуги таким чином: “на знак особливого визнання поетичної творчості, яка свідчить про високий ідеалізм, мистецьку досконалість та рідкісне поєднання сердечної глибини й інтелекту”.

Прюдом був учасником Франко-пруської війни і активним прихильником Дрейфуса. На війні швидко занедужав, тому потрапив у шпиталь, де міг багато писати. Зокрема, тоді Сюллі-Прюдом пише патріотичний вірш «Військові враження».

1881 обраний членом Французької академії, а 1901 присуджена Нобелівська премія з літератури.

Присудження Нобелівської премії з літератури Арману Сюллі-Прюдому для багатьох стало несподіванкою, зокрема для тих, хто вважав найімовірнішим претендентом на цю нагороду Льва Толстого. Проте чимало творчих людей виступили на підтримку французького поета, серед них і Сельма Лагерлеф– майбутній Нобелівський лауреат (1909р.). Таке здивування зумовлене ще й тим, що з 1892 року до дня присудження Нобелівської відзнаки Сюллі-Прюдом майже нічого не надрукував.

Творчість Армана Сюллі-Прюдома має подвійний аспект. Сюллі-Прюдом– насамперед поет швидкоплинних нюансів почуттів і страждань надто делікатних душ. А з іншого боку– філософ, який оспівував сучасну йому науку й висловлював свої мрії про суспільні перетворення. Він часто поринав у невизначеність та утопію, однак завжди був шляхетним і великодушним.

До українського читача творчість Сюллі-Прюдома дійшла завдяки перекладам Павла Грабовського, Василя Щурата, Миколи Вороного, Марка Вороного, Михайла Драй-Хмари, Миколи Терещенка, Дмитра Паламарчука.

Микола Терещенко у своїй антології “Сузір’я французької поезії”, яка вийшла друком 1971р., помістив переклад чотирьох віршів Сюллі-Прюдома: “Розбита ваза”, “Очі”, “Скеля” і сонет “Майбутнім поетам”.

Помер поет 7 вересня 1907 на своїй віллі поблизу Парижа.