.

КОЛЕКЦІЯ ТВОРІВ

/Files/images/bukvi/СЛова.png

/Files/images/anmashki/kvti/метелики.gif

/Files/images/bukvi/пе.png

Приснилась Піща... Підморгує погода,
Піднесено палкі привіти посила.
Приємною панянкою представилась природа,
Прикраси- перли, пишні плаття приміря.

Прокинувшись, подумала : "Пташиною полину,
Поїду, підбадьорена, помчусь!
Присплю проблеми, плани похапцем покину,
Просторами піщанськими потішусь- повернусь."

Поволі панорама Піщі показалась:
Пункт пропуску, поблизу пам' ятник постав.
Плесо Піщанського приємно привіталось,
Покинуте помістя панське погляд приверта.

Повчально пришкільне подвір'я поглядає,
Послуги пропонують промислові, продтовари, пошта.
Піщаночки по- своєму піснями пригортають,
Потішно причаровують прекрасні присадибні площі.

Правдивцями приманює Підгірна,
Поблизу пропонує прохолоду потічок.
Путі полями проводжа покірно,
Пахне полин, під прихистком принишк польовичок.

Принадами природи підкупила Піща !
Пошлю привітній предостойні побажання.
Пишатимусь повіки предківським порогом,
Попрошу, помолившись, процвітання !!!

Людмила Мельничук


.

ПАВУЧОК

Пополудню павучок Пилипко, подумавши, поповз по павутинці по полуниці. Проповз пів павутинки, побачив павучиху Пустунку. Подумав, посидів, подивився, поліз по павутинці привітати подругу. Павучок підповз, привітався. Приятелі приязно поспілкувалися. Побачивши привітність Пустунки, павучок посміхнувся. «Пані павучихо, - промимрив, - прошу покірно, полізли по павутинці по полуниці». Подумавши, Пустунка погодилася. Позбиравши полуниці, павучок почав пригощати павучиху. Потім поважна пані почала пригощати павучка полуницею. Павук-павучиху, павучиха – павучка: продовжували пригощатися поки полудень пройшов.

Учні АджаМської ЗОШ І-ІІІ ст., Кіровоградська обл..


.

ПАСХАЛЬНІ ПРИГОДИ ПИЛИПА ПЕТРОВИЧА

(ПЕРЕКАЗ)

(Про Пилипа Петровича писала періодична преса (періодика))

Передмова: Передчуття підказувало Пилипу Петровичу погані пригоди.
Пасхальний піст пройшов. Прийшла православна Пасха. Попи посвятили парафіянам пишні пузаті паски… ,писанки…

Приступило празнество. Прекрасна погода. Почалося потепління. Порозквітали привабливі проліски. Повилазили почервонілі паростки півонії. Пахощі! Пейзаж! Підспівують пташки. Перекликаються півні. Погоже повітря. (Прогноз передбачав прекрасну погоду!) Поезія!
Поза Прип’яттю прогуркотів потяг…

Повновидий Пилип Петрович – Полінин приймак (прізвище Порохня) – після повторної півлітрової пляшки «Пшеничної» потихеньку попивав пиво (привезли позавчора!). Приємно! Потім Пилип Петрович попросив приятеля (перевесника) Петра Пилиповича (прізвище Підкова) принести поїсти паски. Петро Пилипович приніс пахучої паски, поросятини, підсмаженого півня, посипаного петрушкою, прянощами.


Попоїли. Приємна пожива! Прекрасна підтримка! Подякували, повставали, похитуючись пішли прогулятися. Порохівниці повні! Попереду – просторе пусте поле. Потім приятелів почали підстерігати погані пригоди…


Пилип Петрович побачив: п’яна підвода проїжджає прямо перед Петром Пилиповичем…

- Перепрошую. Почекайте! Припиніть! Попросіть пробачення!.. Погана потвора!

- Перестань прискіпуватися! Помовчи! Перестань патякати. Припини пред’являти претензії! Погано поводишся.

Пауза.
Підвода поступово проїхала.
Плечистий Петро Пилипович, підтримуючи Пилипа Петровича, промовив:

- Пішли, поговориш після.

Потихеньку, повільно, погойдуючись, попленталися (пошкандибали). Перетнули поле. Почали плутатися. Позадкували. Пильно придивилися, поглянули - попереду переконлива перепона: прямо поперек попався перешкоджаючий паршивий паркан. Поволі пішли пішки повз паркан пошукати проходу. Потім помилково, поцупивши, поламали (попсували) паркан. Поставили підписи. Покурили. Посперечалися. Пройшла перепалка. Потім побилися. Порозумілися (помирилися). Потисли правиці (п’ятірні). Пішли.


- Підожди, прихватило печінку, - пошепки прохрипів Пилип Петрович.

- Перестань прикидатися.

Пилип Петрович пополотнів, потім пожовтів. Погіршало.

Постояли. Петро Пилипович, поблажливо піклуючись, порадив присісти. Присіли. Поліпшало. Приступ пройшов. Привід перепочити! Привал. Поспівали пісень (попурі). Поблизу почувся посвист, прогавкав пес. Притиснувшись, пішли (попростували), повернувши праворуч. Пізніше, посковзнувшись, покрививши підбори, приятелі попадали. Поранилися: Пилип Петрович пошкодив п’ятку, поболювало покалічене підребер’я; Петро Пилипович поламав пальці, пекло понівечене плече, перенісся. (Покарання?). Попробували піднятися. Потрібна підмога. Потребувався перепочинок. Потрібно передихнути. Перепочили. Повторно перекурили. Потім, продовжуючи подорож, прийшлося повзти. Позиція препогана! Погана перспектива. Поповзли (поплазували)… Приблизно п’ятигодинна подорож… Погубили панами… порозстібалися піджаки… порозв’язувалися поворозки… позамазували пупи, пошкрябали пуза… потребувалося подекуди поспати. Погодившись, прилягли поспати. Природна підлога, природна піднебесна плацкарта! Під потилиці попідкладали пакунки піску. Позаплющували повіки, позасинали. Пилипу Петровичу приснилося: потопає п’ять пискливих поросят. Прийшлося переживати! Перехвилювався! Петру Пилиповичу приснилася престрашна потвора. Петро Пилипович, перелякавшись, проснувся. Підштовхнув Пилипа Петровича. Підйом! Прокинулися померзлі, помокрілі (потрібні памперси (підгузки)). Поруч п’ять порожніх півлітрових пивних пляшок… Пахло перегаром.


Порозмірковували про привидів. Погана прикмета! Пожартували (поглузували). Посміялися. Повторно перекурили.


Повечоріло, потемніло, повіяло прохолодою. Похолоднішало… Потрібно повзти! Поповзли помацки… Понуро приповзли… Пізно. Північ. Перегукувалися півні. Починався понеділок!


Посвяткували… Прийшло похмілля… Перевтома. Проте події пам’ятатимуться, певне поки перестане поболювати п’ятка, поки позростаються пальці…

Підсумок: «позитивні» плоди п’янства!
Прикро…

Володимир КОДЕБСЬКИЙ


.

ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

Популярному перемишльському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: “Приїздіть, Павле Петровичу, — писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, — погостюєте, повеселитеся”. Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони — приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки — премилої Поліпи Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора — попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати.

Панас СТОЛЯРЧУК


.

ПОКОХАВ ПЕТРО ПАСТУШКУ…

Підтоптаний парубійко Петро Притула покохав прекрасну подолянку пастушку Палажку Павлюк. Полонений палким почуттям, подався погуляти пополудні побіля потічка, понадіявшись попутно перестріти прекрасну передовичку. Приспівуючи популярну пісеньку, перетнув поперек привільне пасовисько – примітив: пасучи потойбіч повновидих піврічних поросят, працьовита Палажка, певне, прихватком пече пиріжки.

Перебрівши поволеньки потічок, пічник Петро Притула підійшов, присоромлено промимрив:

- Помагай-бі! Пиріжечки печеш, Палаженько?
- Пиріжечки, пиріжечки! – пустотливо посміхається пастушка.

- Пшеничні? – почервонівши, поцікавився підтоптаний парубійко.

- Пшеничні! – приязно підтвердила Палажка.

Петро почухав потилицю, понюхав повітря, пропахле підсмаженими пиріжками, потому, похнюпившись, попросив:
- Почастуй, Палаженько!

.

На жаль, маю лише скорочений варіант. Повний варіант - 370 слів.

Дмитро МУСІЄНКО


.

ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ПЕРЕГОНИ ПРОДОВЖУЮТЬСЯ…

(ПАМФЛЕТ)

Прийшла пора планових президентських перевиборів. Про перевибори повідомили публічно.

Принаймні події почалися по-діловому. Процес пішов…

Передусім політичні партії підготували передвиборні платформи. Пленуми партій після погоджування, пишаючись, повисували претендентів (претенденток). Пафос!

Партії-партнери (попутники) після переговорів підставили плече, підтакуючи, підбадьорюючи, поділяючи погляди, підписалися. Пеняйте… Пегас поскакав!

Почався піар (подробиці пізніше). Повсюди поставили передвиборні причандали: палатки, повивішували плакати. Підкуплена преса пропонує переважно публікації прихильників претендентів: проспекти, пам’ятки, прокламації, передвиборні програми… (Потрачено паперу!!!)

Прес-конференції, палкі пишномовні патріотичні переконливі промови (призиви) принаджують публіку… Підкорюючи пересічних прочан, повсякдень публічно повторюються політичні перли привабливих пропозицій передвиборних програм.

Подейкують про претендентів: попадаються прем’єри, представники «Підкови», протеже «Пори», парламентарі, професори, поліглоти, політичні професіонали (поборники правди), приватні підприємці; попадаються пахани, пронози, перевертні (переметники), перелітні птахи (політичне перекотиполе), політикани, парвеню… - повний плюралізм приматів.

Понині поназбиралося понад п’ятнадцять претендентів. (П’ятнадцятий – приватний підприємець Противсіх). Пізніше підійшло поповнення.

Претенденти патетично (пристрасно, піднесено) пропагують політичні панацеї…

Палітра пустопорожніх промов пропонує: потрібно припинити піар, підняти промисловість, просвіту. Періодика пише: потрібно підняти першочергові питання, піклуватися про пенсіонерів, перейматися підвищенням пенсій пенсіонерам, присікти перебої постачання продуктів, подорожчання палива, пролонгувати пільги, поліпшити побут працівників…

Потім політична погода погіршала…

Почалася панорама перепалок. Пересварилися… «Полум’яні патріоти» почали поїдом поїдати противників. Почали перегинати палку, порочити, паплюжити противників, плюндрувати. Поспішаючи поквитатися, повисовували пазурі. Первує пароксизм (політичне пенальті).

Превалюють провокації, практикують паршиві пасквілі, підступи, паскудство, перекручування політичних програм претендентів, плітки, побрехеньки… Пародія перегонів! Патологія політичного процесу! (Політична параноя!) Просто паяци! Посміховище!

Пересолили!

Поява пагубної пошесті, поширення поросячої пандемії, пневмонії поставили перепони призначеним перегонам, принесли пошти паніку. Почалися проблеми. Політичний парнас (пантеон претендентів: Підкова, Пора, підприємець Противсіх…) передчасно паралізований. Перекур!

Політика – погане підприємство!

Прагнучи правди, погорді претенденти полярних поглядів постійно, послідовно підшукують прихильників (прибічників), поділяючих погляди претендентів; приваблюють підлабузників (пристосованців), підтримуючих пресловуту показуху, притаманну провідним прагматичним пропагандистам. Підпрягаються поклонники, патякають прислужники, падкі підлизи. Підсобляють паршиві підлесники. Прочани підхвалюють претендентів, промовляють панегірики. «Папуги» повторюють парадоксальні позитивні передісторії побожних претендентів.

Потім перипетії поросячої пандемії пройшли, припинилися. Процедура перегонів продовжилась. Пішло помітне просування – перекладання пасьянсів претендентів. Престиж половини претендентів падає… Підкачали! Появилися політичні пеньки.

Пізніше передбачається передсвяткова передишка (пауза). Постріли порохових петард… Подивимося…

Парламент працює погано… Перешкоджають працювати прем’єру…

Попробуй підбери прохідну порядну (путню) постать (персону)! Перспектива погана… Передчуття погане…

Проте пролетарі повинні проголосувати правильно!

Володимир КОДЕБСЬКИЙ


.

ПРОГУЛЯНКА

(ПРОБА ПЕРА)

Полудень. Прибігла подруга.
- Пропоную прогулятись, - промовила.
Погоджуюсь.

… Проминули помешкання пасічника, перейшли пшеничне поле. Побрели протоптаними путями. Почався перелісок.

Під підошвою похрустіло паліччя. Погляд помандрував повз парадно поставлені «постаті» переліску, помітив приховане: під плетивом пагонів пробивається потічок. Приглушений переспів потічка почула пташина. Підлетіла попити. Поряд присів птах, потихеньку підкрався, почав прискіпуватися, приглушено потуркотів. Пташка показала пазурі. «Причепиться причепа», - певно, подумала. Полетіла. Птах простежив політ, потім почав піснетворчість: переливчасто потьохкував, попискував пташиним пересвистом. Простачок! Поряд підбаском підхопив пісню птах-професіонал. Птахи переспівувалися, передражнювалися, показуючи першенство.
Подруга потихеньку підкралась, прагнучи підійти поближче. Потривожені пильним поглядом, птахи перелякано пурхнули пріч.

Прокинулись прекрасні почуття! /Files/images/anmashki/1/метелик.gif

Прямуємо просіками подалі. Папороть пишається посіченим, пір’ястим полистом. Побачили постарілий пеньок. Проміння, проминувши перешкоди, прогріло поверхню. Появився представник плазунів – приліз погрітися, поніжитися. Перелякались! Побігли.

Природа – потрясаюча поезія! Повітря – пречудове! Переповнене пахощами, пафосом.

Поляна. П’янить полин. Палахтить пелехатий простріл. Похизувався пухнастим підлистям підбіл. Поміж полину поріс подорожник. Примруженим поглядом позирає пуп’янок перстача прямостоячого. Пучок перстача помагає попередити «поруху». Природа повідкривала припаси – прийшла пора:
- Прошу покірно! Покористуйтеся! Потроху позбирайте! Поцікавтесь підказками!
Пригадуємо прикмети, поради, перевіряємо правильність.

Погляд піймав предивну «пару», попереплутувану пагіллям (певно, прагнуть прихилитися поближче!). Праворуч – помилка природи: покривлений, похилений прадуб простирає покалічені, погорблені «пальці». Причарована, присідаю.
- Потіснись, - промовила подруга, примощуючись поруч.

Підібраним патиком перегортаю перепрілий падолист поблизу пеньочка. Пахнуло пліснявою. Помітила «перегнійника»: прискіпливо підбирав, переносив, перекладав перегній. Постійно потребував праці.

Помилувавшись природою, помаленьку підвелися, побрели. Подруга підібрала прикрасу – пречудову пір’їну. Пір’їна, пістряво помережана, переливалася. Почудувалися пір’їні.

Перебігли поляну. Помічаю переспілі плоди, почорнілі, поморхлі. Поміж плодів павук повісив павутину, причаївся – полює поживу, принишкло перебираючи пальцями.

Подруга погукала:
- Підійди, подивись!

Перед поглядом постав похилий пагорб – пам’ять правнукам про подвиг приречених предків. Перекази повідають: пішли походом половці, покорили, пограбували Полісся – продали перевертні. Погнали полонених… Повстали поневолені полішуки. Полягли, покарані поганцями…

Похмурі помисли перервав птах, підкресленою пошаною передаючи привітання. Почався пташиний перегук.

Повітря прорізав постріл. Пролунав приголомшливо. «Природолюби» прийшли порозважатися. Посміли пострілом порушити принадливість підкоряючої поезії природи. Прикро! Пора призадуматись пануючому поколінню… Потрібно перестати перешкоджати природі… Перестати підкорювати… Пора покаятися перед природою!
Пора признати правду: природа праматір пристановища пралюдського – початок!

Пора подумати про прийдешні покоління!
Пора…

Пропала принадна пелена. Побачили «плоди перевиховання» підростаючого покоління: помирає поламана порість, повирізувано потворні підписи. Погосподарювали пакосники: повивозили побитий, поламаний, попсований посуд, порозкидали пакети, пакунки, папір. Поодаль – паленище. Поряд паленища поперерубувані поліна, поперерізувана платва, - постарались «прихильники природи», поплюндрували.

… Подув павітер. Порозганяв понурі помисли. Пора повертатись.

Повертаємось переповнені протиріччями.

Світлана ЛУКАШОВА


.

***

Ревнувала риба рака:
“Розгулявся, розбишако,
Розвиваючи розруху,
Розціловуєш ропуху…”

Рід риби́ни розсе́рдився:
“Рак раптово розбе́стився,
Роспустою розвіявся,
Ропухою розмріявся”

Рак риби́ну романсує, –
Репутацію рятує…
Риба рюми розпустила,
Різко рака розлюбила.

Христя ДАВИДЧАК


/Files/images/bukvi/ес.png

СВІТАНОК

Сад спочиває, спить спокійно,
Ставок старенький стуманів.
Стежина-стежка самостійно
Снує собі серед садів.
Світанок синій струменіє,
Сосна світлішою стає.
Серпанок світиться, світліє.
Сон сновидіннячка снує.
Світ стрепенувся. Скільки спати?
Співають сотні солов’їв!
Скоренько стало скрізь світати.
Стрижі стрілою! Сонце! Спів!
Сміється сонце, світить, сяє!
Стрічає сонечко сосна.
Сопілка, скрипочка співає,
Співає серденька струна.

Надія КРАСОТКІНА


.

***

Сутеніє.
Сивий Світязь сріблясту співа серенаду

Строкатим садибам, самотньому саду…

Селянка стурбована: «Стрінеш скотину», -
Суворо сказала середньому сину.
Стомивсь селянин – скирту сіна складав.

«Спочити скоріше б», - спокійно сказав.
Старенькі спішать – серіалу сеанс:

Сантяго спіткає сьогодні «сюрпрайз».

Сонце скотилось.

Стихли слова.

Скоро скінчиться суєтний сезон.

Сутеніє…

Село…

Світязь…
Сон.

Світлана ЛУКАШОВА


.

САМІТНІЙ САД

Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток, срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
Сонно сиплються сніжинки.
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки —
Спить самотній сад.

ПАНАС СТОЛЯРЧУК


.

СТО СІМ СЛОВЕЧОК «С»

(СЛОВЕСНИЙ СПОГАД)

Сьогодні славне селянське свято сінокосу. Світає. Старий солдат, Семен Сорока, сусід справа, сказав своїм сімом синам:

- Соколи сизі, скосіть сьогодні сіно, сухим свіжим сіном сповнимо свою стодолу! Сіно скормимо скотині, сита скотина сотворить смачний сир, сметанку. Споживатимемо своєю сім’єю.

Слухняні сини спрацювали славно: серце Семенове співало! Сил стачило: скосили свіже сіно, стомлені сіли спочивати. Смакували смачною смажениною, сорокаградусним самогоном. Споживали сирники, сметану, славну селянську страву – суп, смажений салом.

Старий солдат Семен сказав синам: «Спасибі сердечне, славні соколи! Сьогодні смієте спати спокійним сном. Спочинуть стомлені суглоби – сили стануть світанковими»

Сутінком співатимуть сусідські солов’ї, солов’їний спів стрічатиме сонце. Славне сьогодення!

Соломія СМІХОВИЦЯ


.

СІЧНЕВІ СВЯТКИ

Січень стрічає сильними снігопадами. Сніговії. Страшенна студінь (стужа). Скавчать (скиглять) скажені собаки… (Сірко сидить спокійно). Сиві садиби… Схиляються стовбури смерек… Сніг, сніг, сніг… Симфонія снігу! Сніг сідає. Сніг стелиться. Сніг сиплеться. Сніжний саван! Слизькі сковзанки… Санки… Сніжки…

Сніжна стихія скоро скінчилася. Стихло. Серпанок. Симбіоз снігу, світла, сонця. Синизна (синява). Сутінки. Середа. Святвечір (слов. «сочельник»)… Сузір’я Стожари… Світанок…

Сьогодні стартували січневі святки (справжній сабантуй!). Спозарання святкова суєта…

Спричинили святкування сестри Селюжицькі, свояки, своячки (семеро); свати, свахи, сестри (семеро); старий сусід, сусідка… Спричисляючи себе – сімнадцятеро.

Стратегія столування: стіл, скатертина-самобранка, сервізи, серветки, сіль, склянки… стільці. Сервіс!

Спочатку (спершу) самобутній сніданок. Стряпанина: свіжі супи, салати, сир, сирники, ситро, сирівець, сухарики, соки… Спантеличують спаржа, свіжоморожені суниці, свіжі соковиті смокви (сюрприз!), смажений селезень (смаком справжньої страусятини), сметана, сертифіковані соєві страви, солянки, сосиски, стіс (стопа) сандвічів (сім сортів!)… Салака, ставрида, солона скумбрія (сусід сказав: «сільодка»), сом, судак, стерлядь, сьомга…

Сперегодом – смачні ситні смажені страви (скоромне!): свіжина (свинина), спокусливий сальтисон, солонина, смалець, сало, студенець, список соусів, сугестивні соте, суфле… Спробуйте, споживайте, смакуйте!

Спиртне - сулія самогону (сивухи) - сприяє спорожненню сотейників. Спотикач стимулює статеву спроможність, стримує сп’яніння. Снага!

Солодощі: сиропи, сита, сабза… Самовар.

Самообслуговування!

Спасибі, спасають спартанська стриманість, стоїцизм.

Самодіяльність: спіч, співи, спілкування, скрипка, сабадашки, санжарівки, сентименти, станси, серія «серенад»… сподівання, стрічки, серпантин, сувеніри… спалахи салютів.

Сьомого січня сам самостійно спостерігав споживання смачних страв… Ситуація сподобалась!

Стільки спогадів!

Володимир КОДЕБСЬКИЙ


.

СВАТАННЯ

(ОПОВІДАННЯ)

Село Свербилівка Сахновецька. Середина серпня. Спасівка. Спекотний суходень. Струменіє сонячне сяйво. Субота. Сварга спочиває, світ славлять Сварожичі. Сварог Синій, старослов’янське Сонце сховалося. Синіли самі силуети, слухали собі сумну сопілочку... Стих Сіверко, син Стрибога. Скоро Семена-Свічника – стародавнє свято Свіччиного Сватання. Саме свататися.
Садиба сільського старости: стійло, сінник, стайня, свининець, сажавка, свиноферма, сажок, сутерини, стожарня, стирта, смітник, сарай, сливник, сад. Сумлінно спілкуються-сперечаються, скрекочучи, сороки…

Сьогодні Семенівські справляють сватання. Сусідський Святогор Степанович Стрибайло сподобав Соломію Сильвестрівну, середульшу старостівну. Святогору – сорок, Соломії – сімнадцять. Справи сердечні... Сидить, соромиться... Святогор – скринник, ставний, спокійний, скромний, скроні сивуваті, сильна статура. Соломія – смаглява, синьоока, стан стрункий, стягнутий синьою смугастою спідницею. Світло-синя стрічка, сріблястий серпанок, сап’янці. Сонячна! Святкова! Славна! Соломії сватання – се справді свято свідомої себе. Серце співало: славне сватання!

Смеркало. Сонечко, сідаючи, скоро сховалося. Спускалися сутінки. Самотньо стояв сліпий скрипаль. Стиха скиглила сонету скрипка. Стеля – склепіння. Служки спішно слугували.

Серед салі-світлиці – сервірований стіл, сланий світлою святковою скатертиною-самобранкою, скрашений силою-силенною страв: смаженя, свинина-свіжина, солянка, саламата, сележінка, солоні сироїжки, синюхи, стернявки, судак, смажений селезень, севрюжка, соєвий суп, скибочки сухариків, смачні сластьони, сушена салака, сковородники, сочевиця, свинячий студенець, сало сире, смажене, солене, сальтисон, сардельки, салати, соломаха, соєве соте, сочевиця, смажена ставрида, сазанина, сальник, сомина, сирець, сирок, сулугуні, союс сабайон, спеції, сметана; смачні солодощі: суничне суфле, сластьони, соложеник, січеники, сайка, смаколики, стовбці, сколотяник*, сковрадники, сирники, сметанник, свіжі соковиті сливки, слива смажена, суничний струдель, сироп, сита, сирівець; соки: суничний, сливовий, смородиновий... Спасівські страви – сама смакота! Святковий стіл – ситий! Серед столу стирчала сулії сивухи, самогону, старки, суницівки.
Служки справно ставили стільці, скажений спирт, спотикач, слив’янку, смородинівка, сидр, сільнички, садовину, срібний сервіз, свічники, склянки, стопки, стоянець*, соусники; старанно стелили сині сатинові серветки, слали світлі ситцеві стирачі…

Святковий стіл скрашували стокротки, суцвіття синеньких сокирок, сальвія, сухоцвіт. Скрізь світилися саморобні свічники, сяйвом сповнюючи світлицю, саженну стелю, сволок. Стіни суціль світилися свічадами. Стояла Соломіїна скриня, сиріч старовинна.

Самі свої: свояки, сватник, старости, свати. Саме садити.
– Сідайте, сусідоньки, сідайте. Свято сьогосвітнє!.. Смачного... сватоньки, – садовила старостиха. – Скуштуйте се… се…
Сам Сильвестр Самсонович Семенівський, святобливий, сердечник, скинувши сукняний сардак, сів супроти сватів. Справа – старости, семилітній син Самійло, старші сини Сила, Савватій. Соломія сливе скоком сіла супроти Святогра. Скраю сокотіла Секлета Спиридонівна, сорокасемирічна супруга. Славили Святорусся, слухали слова схвалення, смакували, сьорбали самогон, спілкувалися, сиріч сміялися, слухали сальності, схвальні слова старостів, сперечалися, смалили сигари, самосад – смердючі самокрутки. Снували спогади, співали санжарівку, спішили складати список свояків... Святогор сміявся, Соломія собі. Стрибайлам сподобалося свашкувати. Сито сопіли. Служки ставили самовар.

Скоро смерклося. Схмеліли, саме ставало сонно-солодко. Сусідка, себто сьогодні сваха, сяяла: скоро – свекруха!

Споночіло. Сюрчали свіркуни. Сіни стихли, сліпці стали сватати слуг: скоро слуги, стомившись, спочивали собі. Стих самотній соловейко. Стіл самообслуговувався стихійно. Сонячні сіті снували сон…

Сутичка сталася сама собою. Сидір Савович, співжитель, свояк Семенівських, смакуючи самовтіхою, сидів сичем скраєчку – самітно, самовпевнено.
– С-с-самолюбець! Сильвестр Самсонович – с-самолюбець, – сказав спогорда, стримуючи сердитість, сусідам. – Самовласник.
Старостиха сполотніла. Слова самопалом стрелили самісіньке серце Сильвестра Самсоновича. Срібно-сиві скроні стали сіпатися, спина спітніла. Статечність скресла. Сильвестр Самсонович скаженів, сіпаючись. Струснувши сивиною, став ставма, сів... Спересердя схопився, сіпаючи сачок:
– Соромся, склочнику!.. С-с-сухотник!
Сидір сардонічно сміявся. Слова, суголосні серцю, стихли. Слабкий скрегіт… Спантеличена Секлета Спиридонівна спішила стримати супруга:
– Самоповага, соколе… Сильвестре... Самсоновичу, самоповага... – силоміць садила. Смішки стихли.
– Се свояк, Сильвестрів сестрич. Столівник, сиротюк: сирітський син, – схилившись, стиха сповістила сватам. – Соромно сказати: сектант! Спідлився, с-сатана, – скреготнула, скосившись. – Саможер! Сидні справляє!.. Світ Сидора – силуваний. Се… се, сватоньки, сусальний свояк, сторож солом’яних скирт.
Смішок сватів слабшав, стихав. Свати самодруг секретничали. Слова сіяли сумнів…

Сила сутуло сидів, схилившись. Старший син Савватій Сильвестрович спохмурнів, суплячись, ставав серйознішим. Скоро собі став схвильовано сікатися. Схопився, скропив сволок сивухою. Скропилася світла Соломіїна спідниця. Секлета Спиридонівна сикнула синові. Савватій слухняно сів, співчуваючи сестрі:
– Се слід спинити... Сором…
– Слушн, – спромігся Силко.
Свати сумували, слухаючи. Сидір сипав словами, сміливішав. Скажений самогон спішив створити своє. Слова снувалися, сливе сновиди.
Свати слабо стримували серпанок смутку.
– Сидоре! Спинися, – совістила свояка Секлета Спиридонівна, смикаючи Сидорів старомодний сачок.
Сильвестр Самсонович спалахнув сірником, спохвату сахнувся, скипів, сердито стукнувши склянкою. Сипнулося скло. Сікнув, стиснувши садно. Сердито сплюнув: саднило.
– Сірома! Скотина! – сичав староста. – Свавільнику!
– Сидоре, слухай сюди: стій, схаменися, – схилилася Секлета Спиридонівна, – спам’ятайся, – слізно совістила. – Смійся словом…
Сумно: складні стосунки сказалися саме сьогодні!
– Сидоре... – спробувала собі спинити свояка Соломія.
– Соломія… «сестрою сіромі стала»* – силкувалася сприяти спокою старостиха.
– Скнара! – скривджено сичав Сидір. – Спадок – синам! Се судова справа! Скупердяй світовий! – сипав слиною. – Сидір – сябер, співвласник! – сказав се – сливе спопелив смолоскипом суху стирту.
– Суща скверна! Спинися, сказала! – скомандувала Секлета Спиридонівна. Се… се… самосуд! Стидоба! Сядь! Стовбичиш! – скомандувала Секлета Спиридонівна. Словечка скорострілом стрілили старосту.
– Сидір? Сам стягався! Самотужки, – скипів староста. Скули сіпалися, сивина скуйовдилася. Стугоніли скроні.
– Себто Сильвестр Самсонович – скнара? – схопилася Секлета Спиридонівна. – Сильвестр Самсонович – сільський староста, свояк січовика – сердуня самого Скоропадського, – стійко стояла старостиха.
– «Сильвестр Самсо-о-онович»... «Своя-а-ак!»… Славослів’я! Сильвестр Самсонович схибився! Сказано – скупердяй! – стверджував, скалячись, свояк. Словесний супровід сильнішав:
– Свято-о-о-ша! Стара-атель!.. Сановник світовий! – слебезував Сидір. Слова суперечили словам.
– Слухай, скорися. Святий Спас, сватання... – схрипло совістила Секлета Спиридонівна. – Сьо’дні сваритися – схимництво. Стримайся. – Спробувала солодкими словенятами склеїти стосунки. Силоміць садила свояка. Старостиха солодила – Сидір сипав сіллю.

– Ситуа-а-ація... – стиха сикнув сарака Сила, суспіль сікаючись-сіпаючись.
Сторожко скрикнув самітний сич. Соломія схвильовано скручувала синю стьожку. Супроти світла сяяли стежечки сліз.
Словесна скупість свояків сотворила своє Сутичка ставала сваркою. Соломіїна сльоза сприяла солідарності, стимулювала спілку. Сава, суплячись, сказонув суворо, Сила собі. Сильвестр Самсонович сатанів. Схопився, скинув сачок: спітніла спина.
– Соромся, склочнику! – скаженів Савватій. – Суддя світовий! Селюк! Сіромаха! Строчи супліку!
Савині словиська сприяли спротиву Сидора. Слова – сірник, Сидір – стіжок сухої соломи!
Сильвестр Самсонович схопився: серце... Схилився, стих, скривившись.
– Слаба-ак! – спіймав словом Сидір, сливе сільцем. – Сядь! Смітиш словами!
Свіча скоро скрапала свіжу скатертину. Смутніючи, стиха співчутливо секретничали свати. Сподівання сповнювалися смутком. Стривожена Соломія Сильвестрівна сором’язливо схопилася, схлипнувши. Скаржилася Саві. Святогор сидів сам, смутніючи. Секлета Спиридонівна, сердешна, смикала Савватія, спиняючи. Свати сором’язливо спостерігали.
Слова сіялися, скакали, сміливішали, сипалися, сіклися, скипалися, схрещувалися, скублися, скреготали. Словечка сороміли, скаламучували, спантеличували, спаплюжували, спаралізовували, спопеляли, сколочували, спиняли, сполохували, сповіщали, спотворювали, судили, спонукали, стикалися... ставали стійма, строчили... страшили... стомлювали... Сила слів сковувала. Стики словесних списів страхали. Словиська супроводжувалися сумішшю сум’яття, суму, страху, суєти… Словиська «с..ака, свиня, сука, собака, стерво» стали слугувати стихійно. Словища сповнювали страхіттям. Соромилися стіни. Сміливі, сердиті, соромітницькі слова смутили, сковували Стрибайлів. Скоро сватам стерпли сідниці. Сколошкані свати стали соватися.
Стрельнуло сп’яніле солоне Сидорове слівце. Сильвестр Самсонович, синіючи, ставав страшним. Сивина стала сторч. Свати сливе сторопіли. Секлета Спиридонівна, сіпаючись, спасала становище. Стомившись, сіла.
– Спадок – синам… Се справедливо?! Скнара! Скупердяй! – скаржно сипалися Сидорові слова. – Скуп’я-а-ага! Старшина-а-а-а!.. Сам себе славословить! Суддя! Сумління – справедливий суддя!
– Сини – се… се спільна сила, спадок, скарб! – сипонув староста.
Сидорові слова сильно струснули, спровокувавши свіжу смуту:
– Схаменися, свавільнику! Стогнію! – Сильвестр Самсонович схопив сільничку, сипнув сіллю. – Скиглій!
– Свят-свят-свят… Свій свого собачить! – спантеличилася старостиха. Соломія стала салатовою. Сплеск сорому спопелив сповна.
Сидір скам'янів! Спересердя схопив стілець:
– Стережися, скоттт… – Спинився. Став. Сп’яну схитнувся.
Скиглів собака. Сильвестр Самсонович сковано схилився: схоже, судомило. Серце страшно стукало. Савватій сатанів, стукаючи спорожнілою сулією. Слова сколихнули сватів. Стали соватися, спостерігаючи. Скоро, спантеличені суперечкою-сваркою, сусіди стямилися, спохопившись. Сумно: солом’яна свекруха… Сподівалися споріднитися. Стрибайли сколошкалися, спішно схоплюючись:
– Спасибіг, свашко… сусідоньки…
Семенівські спам'яталися, спізніло стямившись, спинялися самі, скрушно спиняли сусідів:
– Се… се… свояк… Сказився… Слабе… Себелюбний… Стваринився, супостат!
– Стихне – сплететься… Схаменеться…
Схлипуючи, скрипіла скрипка. Саме скрипчине серце стишує себе. Схлипував сліпий селянин... Спорожнілі серця… Сумно: смута.
…Світлиця спорожніла. Стишилася словесна скубка-січа! Скінчилося судилище. Скінчився словесний суд. Сильнішало сумне самітне собаче скавуління.
– Слава Спасителю, стихло, – смиренно сказав Сильвестр Самсонович. Скроні – сріблясто-синій сніг. Серце стугоніло. Силкувався стати – сів: скніло серце. Серце серцем – соромно! Скільки суму!.. Слабкість стала силою! Сила – слабшала...
– Суєта суєт… Спішити – се смішити… Слухай, Сильвестре, се справдився сьогоднішній сон! Снилися собаки, сир… Слова столітнього старця сповнилися!.. Сором… С-с-сором!.. Скандаліст! Слизняк! Спився!.. Спаплюжив сватання! Спаскудив сім'ю… Стидота! – сипло стогнала, схлипуючи, сердешна Секлета Спиридонівна. Серце стиснулося, сповнене страшного суму. Спроквола скинувши смугастий салоп, сіла, стомлено сіпала.
– Сучасний світ – се... се… Сей світ – сатанинський! Страшний Суд! Споганив свято, спартачив сватання… Сором! Сором… Се судилося… – Спина старостихи судомно сіпалася.
– Скар-р-р-раю! – слабко сикав, силкуючись сісти, Сильвестр Самсонович. – С-с-с... С-с-с-сучий син! С-серденько... Семерицею с-сатані... Сер... – скоцюрбившись, стиха сичав. Сліди страху – сивиною…
Скінчився скандал. Скінчилося скапощене, сміховинне сватання. Сльозою-смарагдом скрапує слово… Сіріло, суховітриця стихла. Ставало свіжо. Сиротливо скрипнув стовбур сокорини.
– Сьогоднішній світ – слабий… Сильвестре, стелімося: сліпці сватають...
– Секлетко… Соколице… – стужився словом. – С-с-с… – Сильвестр Самсонович, спершись, схилився, скособочився. Схоже, спав, скорчившись. Світліли скроні, сиріч ставав сивішим. Справді, сивіти – старіти…
– Скінчилося судилище... Сплюгавив сватання! Сором... Сильвестре... Сором... Судне сватання...
Скрапувала самотня сальна свічка. Скрапували солоні сльози сердеги Секлети Спиридонівни. Скрушно сказала:
– Стережися сумління… Стережися серця…

…Світ свінув. Сила спокою слабшала. Сходило сонячне сяєво. Серед скрипучого скрекоту сороки самотньо скавулів Сірко… Світанкова студінь страшила… Скоро свіже світання спекотіло. Спить село серед сіро-сріблястого сяйва. Слуги спали сьомим сном… Спозаранку схопилася служниця Солоха. Секундна стрілка стояла... Скидаючи сапоги старости, страшно скрикнула. Сиротливо стала серед салі-світлиці, скам’янівши: скоїлося!.. Сіра стеля – сива скеля. Світло – скельця, слізьми – серце!.. Саме світало. Спросоння скрипіла сосна… Свербилівка Сахновецька спала...

_______________________________

СЛОВНИЧОК:
Сабайóн – підлива зі збитих із цукром жовтків, вина і прянощів.
Саж, сажóк – хлів для відгодівлі свиней.
Саламáха – страва з товченого часнику, квасолі з сіллю і хлібом.
Сáльник – гречана каша з печінкою і меленим перцем, запечена у здорі. Саможéр – той, хто постійно заздрить комусь, з’їдаючи себе.
Сердýнь – охоронець гетьмана.
Сестрич – син сестри.
Сúдні справляти – нічим не займатись.
Сирівéць – хлібний квас.
Сúріч – тобто.
Сколотя́ник – корж на маслянці.
Слебезувáти – тут: недоброзичливо обговорювати кого-небудь, пересуджувати. Соля́нка – тушкована капуста з м’ясом, рибою або грибами.
Сливé – майже.
Сліпцí сватають – хочеться спати (фр-зм).
Соложéник – торт.
Стáрка – жовтувата (стара) горілка з тонким смаком.
Стожáрня – тік для стирт.
Стоянéць – вид глечика.
Сулугýні – розсільний сир.
Суплíка – писана скарга, прохання.
Сусáльний – нещирий.
* «Сестрою сіромі стала» – рядок із вірша Т. Шевченка.

Любов СЕРДУНИЧ


.

С-С-С-ВЯТКУВАЛИ!..

Світає.

- Сьогодні свято! – сказав спозаранку своїй Степаниді.
Супиться.
- Скільки, сатанюко, склянок сивухи смиконеш? – саркастично спитала.

- Секрет, - серйозно свідчу.

Сиджу сам-самісінький. Сновигаю світлицею. Слухаю сварливу Степаниду. Самозаспокоююсь.

Скавучання Сірка. Стук-стук-стук! Скрип… Суне свояк Сава. Свіжопоголений. Світиться семафором.
- Салют, старий! Сердиться сеньйорита? – самовпевнено сміється. – Стели самобранку.
Став, скупердяй, самовар, сулію, склянки, салат, солонину.
- Секунду!

Слухаюсь свояка – спішно стелю, ставлю. Словом, сервірую стіл.
Сіли.

- Сип!

- Скільки?
- Стоп’ятдесят.

Сьорбнули.

- Сила! – скрикнув Сава.

Смакуємо сало.
- Сам солив? – сопе свояк.

- Само собою…
Сидимо. Святкуємо. Спілкуємося.

- Слухай, - скоромовкою Сава. – Спрага! Сип скоріше самогону!
Скуштували.

- Сорокаградусна? – стрепенувся спантеличений свояк. – Свистиш!

Стемніло. Сміливішаємо. Співаємо «Стожари».
- Собацюри! – спалахує Степанида.

- С-с-с-с-ип! – смикається сп’янілий Сава.

- Смоли! – Степанида сердито.
Свояк силоміць ставить склянку. Старається стати. «Стіна!» - сіпнувся. Спітнівши, спирається спиною. Схибив. Сів сідницями. Скоцюбився. «Споїли!» - сплакнув.

- Свині! Схаменіться! Схоплю сковорідку! – страхає Степанида.

Ситуація! Споганив свояк свято…
Сава спинається. Стомлено: «Спати…». Спіткнувся. «Слизько…» - сонно скривився. Скрутився. Сопе.
- Слабак! – сміюся. – Слив’янки сипати?

- Скуштуєш стусанів! – сичить Степанида. – Стелися спати…

Сплю. Сниться сухоребрий свояк Сава. Стоїть стовпом. Спантеличено схлипує: «Скандал!..»

Смішно? Спробуйте собі.

Павло КУЩ


/Files/images/bukvi/те.png

ТАНОК ТЮЛЬПАНА ТА ТРОЯНДИ


Там тане тоненький туман,
Тут тиша торкнулась, триває;
Танцює тендітний тюльпан,
Таємну троянду тримає.

Танцюють тривожний танок –
Та тішаться трави травневі.
Терасами тихих толок
Тягнулася тінь тополева.

Тюльпана, троянди танок:
Тріумфу турботи той танець.
Тремтить товариство тривог;
Тепло тут таємне трималось.

Трепечуть тополі так тихо,
Таврують та творять талан.
Тотожним туманним триптихом:
Той танець, троянда, тюльпан.



Андрій Nayt


.

***

Човгає червень червоним човном,
Чорні черешні чепурно чіпляє,
Чашу чар-зілля черпає чолом,
Чуйну черемху чемно чекає...
Чарочку чачі чабулькне часом,
Чадом чаберним чумно чманіє,
Човгає червень червоним човном,
Чорним Черемошем чародіє.

Христина Давидчак


/Files/images/bukvi/ша.png

ШКОДА

(ШАРЖ)

Шебутний шестикласник Шацької школи Шурко Шковорода шукав шайбу. Шалений шанувальник! Шуруючи шваброю шпарини, шарпнув шикарну ширму. Ширма шумно шелепнулась, шкрябаючи шпон широкогабаритної шафи, шовкографічні шпалери.

- Шайба... Шайба… – шварготів Шурко, шморгаючи шевелюру.

Шістнадцятихвилинна шуканина...
Швах!!! Школяр шквально шарахнув шукану шайбу шваброю. Шугнула шибка, шкодячи шляхетний шифоньєр, штори.

- Шухер!

Шибеник швидесенько шкарпетки, шерстяні штани, шапку, шубу, шарфик, «шузи» - шмиг! …Шелепнувся.

- Шнуро-о-ок, - шепнув.

Ширився «шкандаль».
- Шмаркач!
- Шкідник!

- Шпана шолудива!
- Шантрапа! - шпетили Шурка.

– Ширма шкереберть!
- Шафа, шпалери шкрябані!
- Штори шматовані!.. – шпиняли.

- Ширвжиток, - шарівся школяр.
- Шведські !!!
- Шкодую…

Штормило (шістдесятихвилинний «штормище»).
Шайбу шпурну-у-ули…
Шкірилися:

- Шановний, шашки, шахмати?

Шустрого Шурка Шковороду швякнули шапкою, шмагонули шарфиком.
Шовковенький!

Світлана ЛУКАШОВА

/Files/images/anmashki/Показує вправо.gif ( ПОЧАТОК - А-О )

/Files/images/lnchki/ромаш.gif/Files/images/anmashki/1/Ромашки хитаються.gif

.

Кiлькiсть переглядiв: 35249

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.