РЕФЕРАТ

/Files/images/atributika/єс.jpg

УКРАЇНСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ

План:

І. Відносини Україна-ЄС:

1. Історія відносин Україна-ЄС.

2. Угода про партнерство та співробітництво: підписання та ратифікація.

3. Угода про асоціацію: від переговорів до проекту.

4. Відмова від підписання Угоди. “ЄвроМайдан” і Революція Гідності.

5. Підтвердження новою владою курсу України на інтеграцію до ЄС.

6. Підписання та ратифікація Угоди про асоціацію.

ІІ. Політика Європейського Союзу щодо України.

1. Європейська політика сусідства: поглиблення політичної співпраці та економічної інтеграції .

2. “Східне партнерство” : політична асоціація та економічна інтеграція.

ІІІ. Євроінтеграційний курс України: проблеми, протиріччя, перспективи.

1. Курс на Поглиблену і всеохоплюючу зону вільної торгівлі.

2. Рівень фінансування для підтримки реформ в Україні. Макрофінансова допомога.

3. Основні принципи нової політики сусідства .

4. Нові базові передумови інтеграції до ЄС.

5. Експерти країн ЄС про подальший курс для України.

6. Протиріччя і виклики для економічної політики України.

IV. Основні висновки та узагальнення.

.

І. Історія відносин Україна-ЄС

Політика України щодо розбудови відносин з Європейським Союзом впроваджується на основі Закону України від 1 липня 2010 року «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Відповідно до статті 11 Закону однією з основоположних засад зовнішньої політики України є «забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС».

Разом із цим намір України розбудовувати відносини з ЄС на принципах інтеграції був проголошений набагато раніше. Після здобуття Україною незалежності у 1991 році, постала необхідність визначити пріорітети власної зовнішньої та внутрішньої політики.

Крім того, в Законі України «Про правонаступництво» було закріплено, що Україна визнає свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України, якщо вони не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7). Тобто, дія угоди про торгівлю і співробітництво між ЄС і СРСР повністю поширювалися на Україну як республіку колишнього радянського Союзу, що було підтверджено спільною заявою за підсумками зустрічі президента України Л.М.Кравчука та голови Комісії ЄС Ж. Делора. Вони наголосили на чинності угод, та висловили намір укласти угоду нового покоління про партнерство та співробітництво, яка повинна була сприяти розвитку відносин між сторонами у ширшому колі сфер, ніж було визначено в угоді між ЄС та СРСР.

В квітні 1992 року, Європейська комісія (ЄК) прийняла рішення про необхідність переговорів з Україною, Білоруссю, Росією та Казахстаном щодо підписанння угоди про співробітництво. В березні 1993 року, розпочались офіційні перемовини з Україною. І уже в Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 року «Про основні напрями зовнішньої політики України» Україна вперше заявила про власні євроінтеграційні прагнення. У документі закріплювалося, що «перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам. З метою підтримання стабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство і співробітництво, реалізація якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації».

14 червня 1994 року в Люксембурзі Президентом України, Президентом Європейської Комісії, та представниками держав-членів ЄС Угоду про партнерство та співробітництво (УПС) було підписано. Тим самим, було закладено економіко-правову основу у взаємодіях України з ЄС.

Важливе положення, з точки зору подальших перспектив розвитку співробітництва між Україною та ЄС, містилось у ст. 4 цього документу. Зокрема, було передбачено, що у разі просування України на шляху економічних реформ, мали розпочатися перемовини щодо створення зони вільної торгівлі. Варто зазначити, що таке саме положення містилось і в інших УПС, які було укладено з державами-членами СНД. При історико-правовому аналізі цього положення, можна побачити, що воно мало еволюціоний характер (evolutionary clause), та передбачало, що у залежності від успіху країни на шляху економічного та правового реформування, рівень співробітництва між ЄС та цією країною, міг бути значно розширений. Отже, із включенням цього положення, ЄС заохочував Україну до більш активних дій на шляху інституційних та структурних реформ.

Вже 10 листопада 1994 року, дана угода була ратифікована Верховною Радою України. Слід зазначити, що ця угода набула чинності 01 березня 1998 року, після її ратифікації всіма-членами ЄС. Того ж року, було створено Комітет Україна-ЄС. Перше його засідання відбулося 5 листопада 1998 року у Брюсселі і відкрило новий етап взаємин, які повинні були перейти у стадію практичної імплементації положень Угоди про партнерство та співробітництво, та стати черговим кроком у процесі зміцнення основи дійсного партнерства з ЄС, та реалізації євроінтеграційних прагнень України.

До того ж, наблизити Україну до ЄС повинно було ухвалення низки нових документів. Так, у грудні 1999 р., було схвалено Спільну стратегію ЄС щодо України, а у вересні 2000 р. Указом Президента України було схвалено Програму інтеграції України до Європейського Союзу.

Крім того, 31 травня 2002 року, Президент України в своєму щорічному зверненні до парламенту «Про внутрішній та зовнішній стан України» під назвою «Європейський вибір», виклав наступні цілі:

· в 2003-2004 рр. Україна повинна була підписати угоду з ЄС про асоційоване членство та провести перемовини про зону вільної торгівлі;

· в 2004-2007 рр. Україна повинна була виконати усі необхідні процедури для набрання чинності угоди про асоційоване членство та стати ним;

· в 2005-2007 р. Україна повинна була створити Митний Союз з ЄС;

· в 2007-2011 рр. слід було виконати умови, необхідня для вступу в ЄС;

Слід зазначити, що переговори між Україною та Європейським Союзом щодо укладання нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво розпочались у березні 2007 р.. У вересні 2008 р., у Парижі, на саміті Україна - ЄС, сторони досягли домовленості, що нова посилена угода буде називатися Угодою про асоціацію.

Вже 24 листопада 2009 року набув чинності Порядок денний ассоціації Україна – ЄС. Він замінював попередній План дій Україна – ЄС і був новим інструментом, що повинен був визначити ключові реформи, яким Україна мала приділити увагу протягом наступних років задля можливості повною мірою скористатися перевагами інтенсифікованої співпраці та поліпшення доступу до ринків, передбачених Угодою про асоціацію між Україною та ЄС.

Так, цей документ визначив низку пріоритетів для співробітництва. Серед усіх напрямків, найбільш важливими були такі:

-політичний діалог;

-економічне співробітництво;

-торгівля;

-конкуренція;

- співробітництво у сфері енергетики, включаючи ядерні питання

Слід зазначити, що протягом 2007-2012 рр. відбулись 21 раунд переговорів щодо Угоди про асоціацію та 18 раундів переговорів щодо розділу Угоди про створеня поглибленної та всеохоплючої зони вільної торгівлі.

19 грудня 2011 р., на саміті Україна – ЄС було оголошено про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Вже за декілька місяців, 20 березня 2012 р., на рівні переговорних делегацій відбулось парафування Угоди про асоціацію, а 19 липня 2012 р. парафовано розділ Угоди щодо створення зони вільної торгівлі. З кінця 2012 р. до середини 2013 р. здійснювався офіційний переклад проекту Угоди українською і мовами держав-членів ЄС. За рік, 15 травня 2013 р. Колегія Європейської Комісії прийняла рішення рекомендувати Раді ЄС підписати Угоду, а також дозволити її тимчасове застосування до завершення процедур ратифікації державами -членами ЄС.

9 серпня 2013 р. проект Угоди був оприлюднений на Урядовому порталі.

За пропозицією Сторони ЄС було уточнено назву Угоди, і за згодою Української Сторони угода отримала остаточну офіційну назву - «Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами – членами, з іншої сторони».

Відмова вищого керівництва України у листопаді 2013 року від підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС спричинила початок масового мирного протесту в Україні на захист євроінтеграційних прагнень народу України, що отримав назву «ЄвроМайдан». Та уряд не зважив на вимоги протестантів, і мирний протест переріс у збройний конфлікт.

Після перемоги в Україні Революції Гідності, 13 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі», якою підтверджується незворотність курсу України на європейську інтеграцію, метою якої є набуття членства в Європейському Союзі. Було також відзначено, що Україна як європейська держава, яка поділяє спільну історію та цінності з країнами Європейського Союзу, має право подати заявку на набуття членства у Європейському Союзі відповідно достатті 49 Договору про Європейський Союз. Цією Постановою Верховна Рада України рекомендувала Виконуючому обов’язки Президента України та Кабінету Міністрів України низку першочергових кроків у сфері європейської інтеграції, передусім у контексті укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Доцільно зазначити, що підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відбулося в два етапи. Так, 21 березня 2014 р. під час Позачергового Саміту Україна – ЄС було підписано політичну частину Угоди та Заключний акт Саміту, які від імені України підписав Прем’єр-міністр А. Яценюк. Зокрема, підписані Преамбула, стаття 1, Розділи І «Загальні принципи», ІІ «Політичний діалог та реформи, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері зовнішньої та безпекової політики» і VII «Інституційні, загальні та прикінцеві положення» Угоди. На Саміті українською стороною також була зроблена заява про зобов’язання України, які випливають зі ст. 8 Угоди про асоціацію стосовно ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р., що будуть виконані після внесення відповідних змін до Конституції України.

За півроку, 27 червня 2014 р. в ході засідання Ради ЄС Президентом України П. Порошенком та керівництвом Європейського Союзу і главами держав та урядів 28 держав – членів ЄС була підписана економічна частина Угоди – Розділи III «Юстиція, свобода та безпека», IV «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею», V «Економічне та галузеве співробітництво» та VI «Фінансове співробітництво та положення щодо боротьби із шахрайством»,які разом з рештою тексту Угоди становлять єдиний документ.

16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Ця угода визначає якісно новий формат відносин між Україною та ЄС на принципах «політичної асоціації та економічної інтеграції» і слугує стратегічним орієнтиром системних соціально-економічних реформ в Україні.

З підписанням та ратифікацією у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відносини сторін почали розбудовуватися у якісно новому форматі політичної асоціації та економічної інтеграції. Під час підписання Угоди про асоціацію 27 червня 2014 року Президентом України П.О.Порошенком та під час її ратифікації 16 вересня 2014 року Верховною Радою України було зроблено відповідні заяви, що Україна розглядає укладення Угоди про асоціацію як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції – набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.

З 1 листопада 2014 р. окремі розділи Угоди про асоціацію діють на умовах тимчасового застосування до моменту набуття нею чинності у повному обсязі, що відбудеться після завершення ратифікаційного процесу в усіх державах-членах ЄС.

Виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом відбувається на основі затвердженого 17 вересня 2014 р. Кабінетом Міністрів Україниплану заходів з її імплементаціїна 2014-2017 роки.

Серед основних цілей Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України 26 травня 2015 р., визначено забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу.Згідно зі Стратегією,Угода про асоціацію між Україною і ЄС визначає стратегічні орієнтири для проведення системних політичних і соціально-економічних реформ в Україні, широкомасштабної адаптації законодавства України до норм і правил ЄС.

ІІ.Політика Європейського Союзу щодо України

Після 1998 року ЄС було укладено 13 угод про асоціацію, включаючи Україну. З 2004 року співробітництво ЄС з Україною реалізується у рамках Європейської політики сусідства (ЄПС), започаткованої у 2004 році. В основу Європейського інструменту сусідства покладено принципи поглиблення політичної співпраці та економічної інтеграції між ЄС та країнами-партнерами. Цей підхід передбачає, що політика сусідства реалізується на основі політичних документів, укладених між ЄС та країною-партнером, а саме:

- угод про партнерство та співробітництво,

- угоди про асоціацію (УА) та

- поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ).

Ця політика поширена на країни Східної Європи, Південного Кавказу та Східного і Південного Середземномор’я, таким чином уніфікуючи підходи ЄС до розвитку відносин з країнами цих регіонів. Враховуючи відсутність в ЄПС перспектив набуття членства в ЄС, Україна на політичному рівні заявила про невідповідність цієї політики своїм євроінтеграційним прагненням.

За наполяганням України та інших країн-східних сусідів ЄС, а також у відповідь на започаткування «Союзу для Середземномор’я», у 2008 році Європейський Союз висунув ініціативу поглибити відносини зі своїми східними сусідами на основі нових принципів. Відносини з Україною було взято ЄС як орієнтир для подальшого розвитку партнерства зі східними сусідами на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції. Нова ініціатива отримала назву «Східне партнерство» (СхП) і була започаткована у травні 2009 року на Саміті в Празі. У СхП не йдеться про надання країнам-учасницям статусу кандидатів на вступ до ЄС. «Східне партнерство» – це, передусім, багатосторонній форум для діалогу ЄС зі своїми сусідами у вигляді регулярних самітів та зустрічей міністрів закордонних справ, роботи тематичних платформ на рівні експертів, а також майданчик для обміну досвідом між ЄС, його державами-членами та країнами-партнерами у різних сферах. При цьому двосторонній формат відносин з державами-учасницями СхП Європейський Союз розвиває індивідуально та на принципах диференціації. Поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі

Впродовж останніх років, а особливо з початком у 2014 році російської агресії проти нашої держави, ситуація в Україні та події навколо нашої держави займають одне з головних місць у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС. «Українське питання» регулярно знаходить відображення у заявах, резолюціях, висновках та інших документах інституцій і керівництва Європейського Союзу.

На сьогодні, в умовах зовнішньої агресії з боку РФ, Європейський Союз зайняв активну позицію на захист незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, а також здійснює активні зусилля спрямовані на врегулювання конфлікту у східній Україні, спричиненого і підтримуваного Росією.

Крім цього, ЄС займає чітку і непохитну позицію стосовно невизнання незаконної анексії Росією АР Крим та м.Севастополь.

ІІІ. Євроінтеграційний курс України: проблеми, протиріччя, перспективи

Ще напередодні саміту Східного партнерства, який відбувся 20-21 травня 2014 р. в Ризі, з'явилась інформація щодо надання Євросоюзом макрофінансової допомоги Україні на 1,8 млрд євро у кредитній формі, 150 млн євро безповоротної допомоги та ще 1,5 млрд — у вигляді кредитів для малого і середнього бізнесу. Однак, беручи до уваги зазначені цифри, не варто забувати про головні цілі, які передбачало закріплення європейського вектора розвитку України та підписання Угоди про асоціацію з ЄС. І полягали вони далеко не в отриманні тих чи інших коштів від західних сусідів та навіть не в спрощенні візового режиму. Подальший євроінтеграційний процес передбачає серйозні виклики, пов'язані з проведенням глибоких соціально-економічних реформ та радикальних інституційних перетворень в Україні. Тим більше, що трохи раніше — під час квітневого саміту Україна—ЄС у Києві — сторони виключили можливість перегляду та подальше відтермінування введення з 1 січня 2016 року Поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) між ЄС та Україною. Передбачена Угодою про асоціацію (УА) ПВЗВТ створить правові, економічні й організаційні засади для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і частково — робочої сили між Україною та ЄС.

У перспективі надзвичайно місткий і диверсифікований ринок Євросоюзу, усунення бар'єрів для зовнішньої торгівлі, гармонізація регуляторних режимів і вдосконалення ринкових інститутів можуть стати потужними драйверами зростання української економіки. Досить згадати, що сумарний ВВП 28 країн-членів ЄС становить близько 13 трлн євро, тоді як сумарний ВВП 10 країн СНД — 2 трлн євро. Водночас у коротко- і середньостроковому періодах імплементація УА/ПВЗВТ між Україною та ЄС породжуватиме певні економічні втрати та потребуватиме значних інвестицій. Йдеться про:

*вихід з ринку економічних суб'єктів унаслідок посилення конкуренції з виробниками/постачальниками з ЄС та наступний перерозподіл чинників виробництва;

*підвищення рівня безробіття і необхідність перенавчання і працевлаштування робочої сили, що вивільнятиметься у процесі реструктуризації економіки;

*впровадження і дотримання стандартів ЄС (технічних стандартів, фітосанітарних норм, екологічних стандартів, стандартів соціальної безпеки), які потребують чималих зусиль та інвестицій з боку виробників товарів і послуг;

* реформування за зразком ЄС правової і адміністративної системи: створення нових регуляторних органів, прийняття нового законодавства, запровадження нових правил і процедур.

Фінансові ресурси для реалізації Європейської політики сусідства виділяються через Європейський інструмент сусідства. Він передбачає фінансування окремих заходів (проектів) відповідно до Угоди про асоціацію, але не є джерелом фінансування її імплементації. Реципієнтами коштів Європейського інструменту сусідства є як підписанти УА (Україна, Грузія, Молдова), так і інші країни Східного партнерства — Білорусь, Азербайджан, Вірменія. Бюджет Європейського інструменту сусідства на 2014—2020 рр. становить 15,5 млрд євро, з яких близько 5 млрд надійде до шести країн Східного партнерства.

Посадові особи Єврокомісії не приховують, що рівень фінансування, яке надається для підтримки реформ у рамках Європейської політики сусідства, є досить скромним, незважаючи на амбіційні плани ЄС щодо вирішення широкого кола питань економічної і політичної співпраці. У бюджеті ЄС за напрямом Європейської політики сусідства у період 2014—2020 рр. на підтримку України закладено 1,6 млрд євро сукупної допомоги на розвиток у формі грантів. Передбачено також надання позики обсягом 3,4 млрд євро — макрофінансової допомоги (МФД) ІІ і ІІІ. Останній транш МФД ІІ загальним обсягом 1,6 млрд євро було надано в березні 2015 року. З травня 2015 р. діє програма МФД ІІІ обсягом фінансування 1,8 млрд євро. Кошти на надання Україні МФД Єврокомісія запозичує на ринку капіталів і перекредитовує їх уряду України. У разі неплатоспроможності Києва відповідні витрати покриватимуть з Гарантійного фонду ЄС.

Форма надання МФД — поворотна чи безповоротна — залежить від показників економічного розвитку країни та її спроможності виплачувати борги. Програми МФД для України мають кредитну форму, оскільки експерти Єврокомісії зробили висновок про позитивні економічні перспективи нашої країни і скористалися результатами аналізу боргової стійкості, який провели експерти МВФ під час започаткування програми розширеного фінансування (EFF) у березні 2015 року. Крім того, європейські фінансові інститути — Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), — які фінансують комерційні самоокупні проекти у підприємницькому секторі, мають надати позик у сумі до 8 млрд євро протягом 2014—2020 років. ЄІБ і ЄБРР кредитують проекти розвитку транспортної й енергетичної інфраструктури, охорони довкілля (зміни клімату, управління водними ресурсами і відходами), розвитку приватного сектора, малих і середніх підприємств. Загальна сума підтримки Уряду України Європейським Союзом упродовж 7 років становитиме близько 5 млрд євро без урахування позик ЄІБ та ЄБРР та близько 13 млрд євро з урахуванням позик цих банків.

І все ж таки обсяги фінансування, які надає ЄС країнам-партнерам у рамках Європейської політики сусідства, є непорівнянними з обсягами фінансування, які отримують у кризовій ситуації країни-члени ЄС. Так, в ЄС застосовуються тимчасові фінансові механізми для врегулювання криз із кредитним потенціалом 557 млрд євро і постійні механізми з кредитним потенціалом 550 млрд євро.

На рівні керівних органів ЄС нині Європейська політика сусідства підлягає ревізії й оновленню. Анексія Криму та збройний конфлікт на Сході України, громадянська війна в Сирії, конфлікт у Лівії, складний транзитивний процес у Єгипті, зупинка мирного врегулювання на Близькому Сході підштовхують ЄС до пошуку нових форм і методів взаємодії з країнами-партнерами. Нещодавно експерти Єврокомісії підготували консультаційний матеріал "Towards a new European Neighbourhood Policy" — відкритий документ для обговорення ключових цілей, завдань та інструментів Європейської політики сусідства.

Основними принципами нової політики сусідства мають стати:

— сфокусованість на спільних інтересах ЄС і країн-партнерів;

— посилення гнучкості політичних і фінансових інструментів;

— врахування неоднорідності і різних умов розвитку південних та східних сусідів ЄС;

— посилення відповідальності партнерів-реципієнтів ЄС за спільні заходи та усвідомлення ними "власності" на отримані результати.

Маємо зауважити, що окремі положення зазначеного документа засвідчують "здачу" позицій ЄС перед Російською Федерацією і небажання захищати базові інтереси країн-партнерів в умовах військової агресії і порушення основоположних норм міжнародного права Росією.

Йдеться, зокрема, про готовність ЄС:

— забезпечувати узгодженість Європейської політики сусідства з цілями взаємовідносин ЄС і Росії;

— враховувати інтереси країн, які є сусідами сусідів ЄС (передусім — Росії), при проведенні Європейської політики сусідства;

— підтримувати сусідів ЄС у їх взаємодії з проблемними сусідами (Росією). Більше того, в документі Єврокомісії ставиться під сумнів адекватність угод про асоціацію як інструменту співробітництва з країнами-сусідами і допускається можливість альтернатив, які відображають амбіції та інтереси "деяких партнерів" (с. 5 документа).

Проблемним аспектом співробітництва України з ЄС є також існування так званих меж розширення ЄС. Відповідно до ст. 49 Договору про ЄС "Будь-яка Європейська держава, яка поважає цінності, відображенні у ст. 2 і зобов'язується їх просувати,… може стати членом Союзу". Проте фактично рішення щодо приймання нових членів є політично зумовленими, і нині офіційно проголошено раунд "без подальшого розширення ЄС". Зокрема, президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер заявив: "Жодного розширення ЄС не відбуватиметься протягом наступних 5 років".

Базовою передумовою успішної інтеграції до ЄС слушно визнано конвергенцію рівнів економічного розвитку. Адже у разі невиконання цієї умови у процесі євроінтеграції виникають:

а) економічні втрати для відсталих країн;

б) фінансові трансферти з боку передових країн ЄС.

У майбутньому до країн-кандидатів на членство в ЄС обов'язково висуватимуться вимоги щодо належного рівня "підготовки до вступу": розвитку інститутів демократичної держави і ринкової економіки, рівня національної конкурентоспроможності і обсягу середньодушових доходів. В умовах "утоми від розширення" керівні органи Євросоюзу пропонують країнам-партнерам як альтернативу членству в ЄС — "інноваційне привілейоване партнерство". Основна ідея такого партнерства полягає у поширенні принципів спільного ринку — вільного руху товарів, послуг і капіталу — на країни-партнери ЄС.

Щодо руху трудових ресурсів, то йдеться лише про певне пом'якшення візового режиму та можливість тимчасового працевлаштування у країнах ЄС окремим категоріям працівників. При тому, що саме Брюсель виступав ініціатором і розробником угод про асоціацію з країнами-партнерами, які мали інституціоналізувати європейський вектор розвитку країн-сусідів, сьогодні ми спостерігаємо відкіт позицій ЄС і бажання радше погодитися на двовекторну інтеграцію України і Молдови, ніж вдаватися до конфронтації з їхнім "старшим братом" — Росією.

Бачення посадових осіб і експертів з країн ЄС подальшого курсу для України можна узагальнити кількома тезами (чітко простежується в таких документах: European Parliament "When choosing means losing: The Eastern partners, the EU and the Eurasian Economic Union" — March 2015; The Vienna Institute for International Economic Studies "How to Stabilise the Economy of Ukraine" ( Background Study, 15 April 2015):

— Україна потребує двовекторної інтеграції, оскільки українська економіка залежить як від ринку ЄС, так і від ринку СНД. Щорічні втрати України від поточного погіршення економічних відносин з Росією австрійські експерти оцінюють на рівні 33 млрд дол.;

— одночасне членство України в поглибленій і всеохоплюючій зоні вільної торгівліз ЄС та в зоні вільної торгівлі з СНД є бажаним і можливим. Так, Сербія входить до складу зони вільної торгівлі як з ЄС, так і з Росією. Для цього в Україні слід забезпечити функціонування "подвійних" технічних стандартів: CEN, CENELEC для експортерів до ЄС і ГОСТів — для експортерів до СНД;

— для країн, які не мають перспектив членства в ЄС, під час запровадження ПВЗВТ керівні органи ЄС повинні робити менший акцент на витратну гармонізацію законодавчих і правових норм (acquis takeover), не пов'язаних прямо із зовнішньою торгівлею;

— двосторонні переговори між Україною і ЄС без включення РФ є ризиковими, можуть породжувати нові конфлікти і не працюють на практиці. Стратегічним вирішенням проблеми протистояння Росії з ЄС і уникнення конфліктних ситуацій в країнах Східного партнерства є створення зони вільної торгівлі від Лісабона до Владивостока або започаткування пан'європейської економічної інтеграції.

Важко не погодитися з привабливістю останньої пропозиції щодо пан'європейської економічної інтеграції для України, однак можливість її практичної реалізації залежить виключно від політичної волі і здорового глузду нашого східного сусіда. А поки що кремлівська пропаганда для пересічного росіянина малює образ зовнішнього ворога, який заважає Росії "підвестися з колін", заздрить її успіхам, намагається задавити Росію економічними санкціями та є далеким від її "духовних скріп".

Для України імплементація Угоди про асоціацію в умовах глибокого економічного спаду та ведення воєнних дій є надзвичайно складним завданням, що породжує безліч протиріч і викликів для економічної політики.

1) Необхідність підвищення конкурентоспроможності економічних суб'єктів та запровадження ПВЗВТ з ЄС потребує залучення значного обсягу прямих іноземних інвестицій, що в умовах макроекономічної нестабільності та військового протистояння є надзвичайно складним завданням.

2) Режим безмитного доступу українських товарів на ринки країн СНД є вигідним з економічного погляду, однак не варто очікувати конструктивного підходу у вирішенні цього питання з боку країни-агресора, що ставить за мету дестабілізацію України та вже позбавила її стратегічно важливих регіонів.

3) Технологічне оновлення і модернізація української промисловості передбачає залучення значного обсягу інвестицій та проведення активної індустріальної політики держави. Але складові такої політики суперечать положенням ПВЗВТ з ЄС, кредитної програми з МВФ, правилам ВТО.

4) ЄС не має цільової програми підтримки імплементації УА: Європейський інструмент сусідства має невеликий бюджет і поширюється на всіх сусідів ЄС. Імплементація УА/ПВЗВТ — це національний пріоритет, заходи якого мають фінансуватися державою та економічними суб'єктами України. А в умовах низької норми національних заощаджень і істотного падіння життєвого рівня населення нестача фінансування буде неминучою.

5) Адаптація регулятивної системи і правового поля нашої країни до стандартів ЄС є дуже витратною для нашої держави, проте не має достатніх стимулів для впровадження за відсутності в України чітких перспектив членства у ЄС.

6) Відповідно до УА Україна зобов'язалася змінити національну систему технічного регулювання і забезпечити відповідність технічних стандартів стандартам ЄС. Проте збереження ЗВТ з СНД вимагає наявності ГОСТів для експортерів до країн СНД.

7) Імплементація УА/ПВЗВТ, починаючи з 2016 року, стане рушієм економічних реформ в Україні, але для національної промисловості скасування імпортних мит (як передбачено ПВЗВТ) буде шкідливим. Після дії множинних шоків — руйнування виробничих зв'язків та інфраструктури на сході країни, блокування російського ринку збуту, втрати доступу до кредитних джерел і розкручування інфляції—- посилення зовнішньої конкуренції завдасть ще одного удару по вразливих галузях вітчизняної промисловості.

8) Макроекономічна стабілізація — нагальне завдання економічної політики в Україні, без вирішення якого неможливе проведення ефективних економічних реформ. Одним із стабілізаційних засобів є залучення зовнішньої допомоги і накопичення міжнародних резервів. Однак дефіцит зовнішнього фінансування України після проведення реструктуризації зовнішнього боргу становитиме близько 12 млрд дол. (з урахуванням необхідності приросту резервів на 10 млрд дол. за рік).

IV. Основні висновки та узагальнення

Підсумовуючи вище сказане, варто зазначити, що розвиток відносин між Україною та Європейським Союзом пройшов декілька етапів. Враховуючи той факт, що Україна має важливе економічне та політичне значення для розвитку Європейського континенту, ЄС з самого початку взяв курс на встановлення прагматичних відносин з Україною, які передбачали поступове розширення та поглиблення взаємодії з одночасним втіленням Україною необхідних інституціональних, економічних, та правових реформ, які б наблизили її до відповідних стандартів ЄС. Наразі, між Україною та ЄС була укладена Угода про асоціацію, яка передбачає економічну інтеграцію України до єдиного внутрішнього ринку ЄС та політичну асоціацію. Причому, виходячи із тексту угоди, можна побачити, що хоча вона прямо не вказує на можливість політичної інтеграції України до ЄС, тим не менш, непрямим чином обумовлює таку можливість.

ЄС на сьогодні залишається цивілізаційним вибором українського народу, зовнішнім чинником національної безпеки, взірцем для побудови економічної системи та політичних інститутів, рушієм інституційних перетворень і донором для надання економічної допомоги. Тому євроінтеграційний курс для України є безальтернативним, хоча на цьому шляху нас чекає безліч труднощів, випробувань, розчарувань, усвідомлення необхідності здорового національного егоїзму та прогнозування наслідків зовнішньополітичних і економічних рішень, а також позбавлення від ілюзій отримання вагомої зовнішньої допомоги та швидкого вирішення зовнішніми агентами наших внутрішніх глибинних проблем. Економічна інтеграція як процес розвитку стійких взаємозв'язків і поглиблення поділу праці, форма зближення і посилення взаємодії національних економік може надати поштовх для розвитку продуктивних сил та модифікації виробничих відносин. Однак інтеграція не в змозі замінити здорову економічну політику, націлену на розвиток внутрішнього ринку та накопичення внутрішніх заощаджень, підвищення національної конкурентоспроможності та активізацію інвестиційно-інноваційної діяльності, залучення довгострокових іноземних інвестицій та формування сильних і ефективних національних компаній.

Використані джерела:

1. Вахудова М. А. Нерозділена Європа: демократія, важелі впливу та інтеграція після комунізму/ М. А. Вахудова; пер. з англ. Т. Цимбала. -К.: Києво - Могилян. акад., 2009.-380 c..

2. Вплив Євроатлантичної інтеграціїна соціально-економічне та політичне становище України / нац. центр з питань євроатлант. інтегр. України. -К.: Знання, 2007.-24 c.

3. Горюнова Є. О. Євроінтеграція : навч. посіб./ Є. О.Горюнова. -К.: Академвидав, 2013.-224 c.. -(Альма-матер).

4. Європейська інтеграція: навч. посіб. для вузів. -2-ге вид., переробл. і доповн.. -Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Л. Українки, 2011.-760 c.. -(Посібники та підручники ВНУ імені Лесі Українки)

5. Європейська інтеграція України: поточна ситуація, завдання та пріоритети державної політики / за ред. О. В. Снігир. -К.: НІСД, 2010.-64 c.

6. Європейська інтеграція України: сучасні наук. дослідж. і розробки/ Нац. ун-т "Острозька академія" ; Ін-т глобал.стратегій управління; за ред. І. Д. Пасічника, О. М. Руденко. -Острог: Вид-во Нац. у-ту " Острозька академія", 2013.-66 c.. -(Громадянське суспільство )

7. Європейська і євроатлантичнаінтеграція очима молоді : Збірка робіт. -Харків: ВД"Райдер", 2006.-169 c..

8. ЄС та європейськаінтеграція : Інфом.-довід. матеріали. -Полтава: Центр Європейської інформ., 2006.-32 c.

9. Інструмент європейського сусідства і партнерства – нові можливості для України / За ред. Н. Андрусевич. – Львів, 2008. – 160 с.

10. Калитчак Р. Г. Регіоналізм у європейських інтеграційних процесах/ Р. Г. Калитчак. -К.: Знання, 2007.-303 c.

11. Камінська Н. В. Європейська система місцевого і регіонального самоврядування та Україна : монографія/ Н. В. Камінська. -К.: КНТ, 2014.- 413 c..

12. Клинова-Дацюк Г. Д. Україна та інтеграційні процеси в сучасній Європі : навч. посіб./ Г. Д.Клинова-Дацюк; Нац. ун-т вод. госп-ва та природокористування. -Рівне: НУВГП, 2012.-189 c..

13. Мужикова Н.М. Адаптація соціальної політики та трудового законодавства України до стандартів ЄС : Навч. посіб/ Н.М.Мужикова, В.Ф.Пузирний, Л.А.Семиног. -Чернігів: Деснян. правда, 2007.-170 c..

14. Національний Конвент Українищодо ЄС : рек. робоч. груп/ Укр. незалеж. центр. політ. дослідж.; за заг. ред. В. Лупація, Ю. Тищенко. -К: Україна, 2013.-92 c.

15. Основи європейської таєвроатлантичної інтеграції України : навч. посіб./ за заг. ред. В. П. Горбуліна. -К.: Євроатлантикінформ, 2006.-415 c.. -(Формування і реалазація державної політики управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції України

16. Патика Н. І.Міжнародні економічні відносини : навч. посіб./ Н. І. Патика; О. В. Мартинюк, Д. Г. Кучеренко ; Ін-т підготов. кадрів держ. служби зайнятості України. -К: ЦУЛ, 2013.-560 c..

17. Прогноз міграції міжЄС, країнами Вишеградської четвірки та Східною Європою : наслідки скасування візового режиму, черв. 2014 р/ ред. М. Ярошевич, М. Ласінська, О. Бетлій. -Варшава: Центр схід. дослідж., 2014.-173 c.. -20.00 р.

18. Сиденко В. Р. Глобализация - европейская интеграция - экономическое развитие : украинская модель : в 2-х т, Т. 2 : Европейская интеграция и экономическое развитие/ В. Р.Сиденко. -К., 2011.-376 c..


19. Сидорук Т. В. Європейська політика сусідства та відносини Україна-ЄС / Т. В.Сидорук. -Острог: Острозька акад., 2008.-210 c.

20. Соколовська Я. Яка інтеграція потрібна Україні : 9 питань про головне/ Я.Соколовська. -К.: Известия в Украине, 2013.-30 c..

21. Стандарти роботи змолоддю в сфері інформування про європейську інтеграцію : рек., історії успіху, матеріали проекту/ Центр європ. ініціатив. -Суми, 2010.-55 c.

22. Шеретюк О. Євроінтеграційні імперативи України/ О.Шеретюк . -Рівне: Зень О. М., 2006.-137 c..

ІНТЕРНЕТ-ресурси:

http://ukraine-eu.mfa.gov.ua/ua/ukraine-eu/relations- Сайт Представництва України при Євросоюзі та Європейському Співтоваристві з атомної енергії.

http://nvrda.com.ua/index.php/novaja-glavnaja/749-kljuchovi-naprjami-dialogu-ukrayinaes-na-suchasnomu-etapi- Сайт Новоград-Волинської районної державної адміністрації.

http://gazeta.dt.ua/macrolevel/yevrointegraciyniy-kurs-ukrayini-problemi-protirichchya-perspektivi-_.html- Сайт газети «Дзеркало тижня»

Рекомендовані ВЕБ-ресурси про відносини між ЄС та Україною:

1. http://www.eeas.europa.eu/ - Європейська служба зовнішньої дії: усі головні прес-релізи та заяви інституції, що відповідає за зовнішню політику ЄС. Усіма мовами ЄС.

2. http://ec.europa.eu/europeaid/index_en.htm - EuropeAid for Development and Cooperation: інформаційний ресурс Генерального директорату Європейської Комісії. Генеральний директорат відповідає за розробку політики ЄС із розвитку та надання допомоги через різноманітні програми і проекти по всьому світі. Усіма мовами ЄС.

3. http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/index_en.htm - Представництво Євросоюзу в Україні: сторінка доступна англійською та українською мовами (окремі матеріали – англійською мовою). Основні можливості сайту:
А) Новини:
http://ec.europa.eu/delegations/ukraine/press_corner/all_news/index_uk.htm
Б) Проекти співпраці між ЄС та Україною:
http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/projects/overview/index_uk.htm
та історії успіху:
http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/projects/case_studies/index_uk.htm
В) Молодіжні програми ЄС для українців:
http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/projects/youth/youth_uk.htm
Г) Віртуальна бібліотека угод між ЄС та Україною та словник основних понять..Євросоюзу:http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/more_info/virtual_library/index_uk.htm
Ґ) Євробюлетень (українською мовою): докладніші статті про основні події у ЄС та найважливіші питання відносин між ЄС та Україною, а також інтерв’ю:
http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/press_corner/eurobulletin/index_uk.htm
Д) Щотижневий інформаційний бюлетень (Newsletter) для журналістів (українською та російською мовами):
http://ec.europa.eu/delegations/ukraine/press_corner/newsletter/index_uk.htm
Архів та актуальні випуски інформаційного бюлетеня можна знайти за адресою:
http://ec.europa.eu/delegations/ukraine/press_corner/eu_cooperation_news/index_uk.htm

4. http://capacity4dev.ec.europa.eu/ - CapacityForDevelopment: глобальний ресурс ЄС, що об’єднує фахівців у сфері міжнародної співпраці та комунікацій. Сайт доступний усіма мовами ЄС. Сайт дає можливість долучитися до усіх програм в Україні, що фінансуються ЄС.

Кiлькiсть переглядiв: 1853

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.