НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ

/Files/images/knigi/programov/перекази.jpg

БІЛГОРОДСЬКИЙ КИСІЛЬ

Довідалися печеніги, що князь Володимир пішов до Новгорода, й оточили Білгород. Нікого не випускали з міста, й нікого не впускали, тому там почався великий голод.

Зібралося віче, стали радитися. Допомоги чекати нізвідки, й помирати не хочеться. Доведеться здатися ворогові.

Тоді вийшов один старець і попросив не здаватися ще днів зо три, а зробити те, що він скаже. Городяни його послухали, зібрали по жмені вівса, пшениці чи висівок — що в кого було.

Жінки зробили бовтанку, з якої варять кисіль. Старий звелів викопати колодязь, спустити туди діжку й налити в неї бовтанку. У другий колодязь у діжку налили розведений водою мед. Вранці послали за печенігами й запропонували взяти заложників із них, а самим піти подивитися, що робиться в місті.

Печеніги зраділи, думаючи, що білгородці вирішили здатися. Обрали кращих мужів і пішли. А городяни й говорять до них, що, мовляв, хіба можна їх перестояти, зламати, коли їх сама земля годує. І повели до колодязів, набрали бовтанки з одного, зварили, з другого — сити медової, самі скуштували, потім дали печенігам. Ті здивувалися й сказали, що їхні князі не повірять, поки не скуштують самі. Білгородці налили посланцям по корчазі бовтанки й сити з колодязів. Зрозуміли князі печенізькі, що не перемогти їм білгородців, і зняли облогу.

ПРИЙОМ У ЗАПОРОЖЦІ

Коли запорожці підмовлять якогось хлопця до себе на Січ, то спочатку його випробовують.

Звелять варити кашу, та так, щоб і не сира була, і не переварилася. А як звариться, то щоб кликав їх, бо вони йдуть косити.

Підуть козаки ніби косити, самі ж заберуться в очерет та й чекають.

Зварить хлопець куліш, вийде на високу могилу, почне гукати, а навкруги — ні душі. Лячно йому стане, почне плакати. Запорожці відправляють того додому, говорячи, що їм такого не треба.

А як удасться який розторопний та догадливий хлопець, то кликне разів зо два, коли ж не відгукуються, скаже, що йде їсти сам, ще й гопака вдарить та пісню затягне.

Виходять козаки зі схованки та й кажуть, що це свій. І приймають до свого товариства.

Коментар:

Запорожці — славні лицарі, захисники рідної землі. Роками вони служили у війську, ходили в походи, зрідка навідуючись додому. Тому їм потрібне було кмітливе, сміливе, відважне поповнення. От і вигадували вони різні випробування для новачків.

ОЙ МОРОЗЕ-МОРОЗЕНКУ!

У Богдана Хмельницького був полковник Морозенко. Він відзначився в багатьох битвах — і під Жовтими Водами, і під Корсунем, і під Пилявцями, і у Львові.

Кажуть, що прийшов він на Запорозьку Січ Станіславом Морозовицьким, а став Нестором Морозенком, перетворився зі шляхтича на захисника пригнобленого українського народу. Мав Морозенко розум за десятьох і дуже любив книги. Полюбив мужнього полковника й батько Хмель, і весь народ, а вороги боялися одного його імені. Захотіли будь-що знищити його. Що тільки не робили — і підсилали таємних убивць, і ставили засади — нічого його не бере.

Якось козацько-селянське військо взяло в облогу місто Збараж. Подивився гетьман Хмельницький з висоти — б'ють козаки панство вельможне, аж пір'я летить. Аж ось вельможний пан Ярема Вишневецький попросив прислати в замок послів для переговорів.

Задумалися козаки. Шкода людської крові, треба йти на переговори. А що як Вишневецький щось лихе задумав?

Тоді Морозенко сміливо виступив і попросив, щоб послали його.

Вранці 6 липня 1649 року Морозенко з Богданом ще обдумували, що краще сказати Вишневецькому.

На сивому коні з двома козаками поїхав Морозенко до Збаразького замку. Як побачили вороги, хто їде, скипіли ненавистю. Дали знати Яремі.

Морозенко їхав повільно. Раптом сонце зайшло за хмару, потемніла земля, повіяв вітер. І посипалися зрадницькі кулі на послів Хмельницького. З неба полив дощ, ніби земля плакала за славним лицарем.

Схопили козаки тіло полковника й одвезли до свого табору. Заплакав гірко батько Хмель, наказав урочисто поховати Морозенка. Тяжко сумували воїни, простий народ. Поховали Морозенка під тужний спів, постріли з рушниць, насипали високу могилу, яка й досі видніється біля села Критівці.

Коментар:

Ім'я славного козака Морозенка оспівано в багатьох історичних піснях, думах, легендах та переказах. Саме про нього такі рядки:

Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.

У народі завжди поважали сміливих, мужніх, одважних, справедливих людей, які, не шкодуючи свого життя, боролися з ворогами, тими, хто віками визискував народ і користувався плодами його праці. І тепер шанують козацькі могили-кургани, охороняють їх, як пам'ятки минулої слави.

Кiлькiсть переглядiв: 1982

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.