ВОЛИНСЬКІ ПОЕТИ ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МОЛИТВА ЗА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Без пам’яті й мови, повержений в прах,
У каторжну працю, в неволю і страх,
Наш предок покірно ходив під царем:
«В неволі родились — в неволі умрем».
Та хтось спохопився і мовив між тим:
«Усі на цім світі під небом святим...»
І викресав пам’ять — і вже не ридав,
Прадавню козацьку молитву згадав.
Прорізали простір слабкі голоси:
«Дай сили нам, Боже, від рабства спаси!»
Затерпли в благанні ліси і степи:
«Помилуй сердешних, спаси й заступи!»
Всевишній почув молитви ті — і спас.
Посланець Господній —Шевченко Тарас
Не мав для спочинку ні ночі, ні дня,
Він душі вкраїнські із праху підняв.
Втішав, то ганьбив, то надію вселяв —
І вів, і виводив, і вивів на шлях.
Крізь тюрми й заслання, крізь море негод
Привів в Україну...Та тільки ж кого?!
Невже яничара, зневірця й сліпця?
Присипані попелом очі й серця.
Вже вільні ліси. Вже превільні степи...
Від кого ж тепер нас«спаси й заступи»?!
Я чую тривожних шляхів перехруст.
І слово пекельне зривається з уст:
— На вольній Украйні, в новітні часи,
Наш Боже, Тараса Шевченка спаси!
Спаси його ще раз — від фальші й гримас,
Від сорому й болю за кожного з нас.

Ніна ГОРИК

.

ЧИТАЙМО ШЕВЧЕНКА

Читаймо Шевченка й учімось так жити,
Щоб край свій любити і ним дорожити.

Читаймо Шевченка й будуймо державу,
Де верховенство законів і права!

Читаймо Шевченка й гордімося, люди,
Що ми - українці, й держава в нас буде.

Читаймо Шевченка, щоб мова народу
Жила, процвітала від роду й до роду.

Читаймо Шевченка, і мати Вкраїна
Рідною стане для доньки і сина.

Читаймо Шевченка й у кожному слові
Знайдімо для себе краплинку любові.

Читаймо Шевченка...

Назарій ЩИБОРУК

.

ДУМА ПРО ТАРАСА

Ой зажурилася Україна:
лежить Січ-мати уся в руїнах.

Нема козацтва - на пана оре,
в кріпацькім краї панує горе.

І крик останній, і клич останній:
"Рятуй, Тарасе, бо й нас не стане!"

Узяв не шаблю, а гостре слово:
"Де воля наша? Де наша слава?"

Але тирани, як всі тирани,
за гостре слово його скарали.

Але тирани на нього - косо:
"Нет украинцев - есть малороссы!"

І в груди били, і в душу били,
за те, що землю свою любив він.

Та все ж затята душа людськая:
карався, мучивсь, але не каявсь.

Йосип СТРУЦЮК