НІНА МАТВІЄНКО
Я прошу не в дискусії слова
І не буде ходульним мій вірш...
Хай співає комусь Пугачова,
А мені Матвієнко миліш!
Хоч скандує Європа химерна
“Арлекіно” в прожекторній млі,
Я ж радію, що пісня не вмерла
На моїй предковічній землі.
І тому я щодня припадаю
До джерел, що їх Ніна знайшла...
Справжні виспіви нашого краю
Мають два соколині крила.
А що перше — то правда нетлінна,
А що друге — любов молода.
Модні крики зникають, як піна,
Я ж мелодію людям віддам.
І нащадків обов’язково
Зачарують-бо наспіви ті ж...
Хай співає комусь Пугачова,
А мені Матвієнко миліш!
Петро МАХ, волинський поет
.
НУ І ЖАЙВІР
НІНІ МАЙТВІЄНКО
Ну і пісня! Ну і фарби!
Хто їх так виконує!
Заломили руки верби,
як перед іконою.
Ну і диво! Ну і голос!
У купальських пахощах.
Вусами лоскоче колос
серпню попід пахвами.
Ну і жайвір! Ну і сила!
Відгукнулась косами.
Землю підняла на крилах
й понесла у космосі.
Йосип Струцюк, волинський поет
.
ОЛЕНА ПЧІЛКА
... А кликала дітей у дивен-сад,
Де вишиванно слово квітувало.
Вогонь історії в його узорах брала,
Всякчас в них українилась краса.
Михася й Лесю на козацькім тлі
У Берестечка смуток обгорнула,
Щоб в кожного зростало серце чуле
Щоб мужніми були її малі.
І виростали добрими людьми,
І у світи далекі соколіли.
Від матері черпали свої сили -
І долетіли до вершин самих.
То хто там у минулому кричав,
Що жінка ця безвекторна людина?
Олена Пчілка - то є Україна,
Її душа - у Лесиних очах!
Перто МАХ, волинський поет
.
ОЛЕНА ПЧІЛКА
Кажуть люди - я щаслива,
Бо не щедра на щедроти,
Бо на горе не вразлива,
Бо малі мої турботи...
Та хіба то правда тому,
А не заздрощі невдячні?
Адже заздрять і святому
Люди злі і необачні...
Так, я справді щастя маю.
Та у чім воно, від кого?
Чи не в тім, що не тримаю
Під замками я нічого?
От - мої "Думки" - між вами,
"Рідний край" мій і "Козачка" -
Та чи скажеш все словами,
Як вогнем пече болячка?
Та чи ж дітям я не мати?
Чи не сина смерть забрала?
Чи не доньку поховати
Й чоловіка я здолала?
Ви забулись на хвилинку?
Чи навмисне? Чи з безпуття?
Я ж бо Лесю Українку
Народила для майбуття!..
Я боліла її болем,
Я їй гоїла недугу,
Я для неї слалась полем,
Щоб було де сіять тугу.
Так, то правда: я - щаслива,
Та не з бідності щедроти!
В мене в серці щастя злива
Від великої турботи:
За дітей, літературу,
За ласкавість небокраю.
За добро і за культуру,
І за долю свого краю!
То ж і сором не остудить,
Що нічого не зробила...
Я заради цього, люди,
На землі жила й любила!
Петро ГОЦЬ, волинський поет
.
ЛЕСІ УКРАЇНЦІ
В суворий час
Твої тендітні руки
До струн душі торкнулися
Людської.
І відтоді пісень органні звуки
Гримлять,
Немов розбурхані прибої!..
В них - нерозважний сум,
І сподівання,
І твердість духу,
Й полумʼя надії,
І чари найніжнішого кохання,
І поклик поневоленим -
До дії!..
В серцях людей
Зросли чудові квіти
З палких пісень, проспіваних
Тобою.
Вогнем добра ім вічно
Пломеніти,
А в час буремний -
Кликати до бою!..
Михайло ПРОНЬКО, волинський поет
.
Коментарi