/Files/images/bukvi/Відомі.png

НІНА МАТВІЄНКО

/Files/images/portreti/Ніна Матвієнко з автографом.jpg

Я прошу не в дискусії слова
І не буде ходульним мій вірш...
Хай співає комусь Пугачова,
А мені Матвієнко миліш!

Хоч скандує Європа химерна
“Арлекіно” в прожекторній млі,
Я ж радію, що пісня не вмерла
На моїй предковічній землі.

І тому я щодня припадаю
До джерел, що їх Ніна знайшла...
Справжні виспіви нашого краю
Мають два соколині крила.

А що перше — то правда нетлінна,
А що друге — любов молода.
Модні крики зникають, як піна,
Я ж мелодію людям віддам.

І нащадків обов’язково
Зачарують-бо наспіви ті ж...
Хай співає комусь Пугачова,
А мені Матвієнко миліш!

Петро МАХ, волинський поет

ОЛЕНА ПЧІЛКА

/Files/images/rzne/цитата .png

... А кликала дітей у дивен-сад,
Де вишиванно слово квітувало.
Вогонь історії в його узорах брала,
Всякчас в них українилась краса.

Михася й Лесю на козацькім тлі
У Берестечка смуток обгорнула,
Щоб в кожного зростало серце чуле
Щоб мужніми були її малі.

І виростали добрими людьми,
І у світи далекі соколіли.
Від матері черпали свої сили -
І долетіли до вершин самих.

То хто там у минулому кричав,
Що жінка ця безвекторна людина?
Олена Пчілка - то є Україна,
Її душа - у Лесиних очах!

Перто МАХ, волинський поет

.


ОЛЕНА ПЧІЛКА

Кажуть люди - я щаслива,
Бо не щедра на щедроти,
Бо на горе не вразлива,
Бо малі мої турботи...
Та хіба то правда тому,
А не заздрощі невдячні?
Адже заздрять і святому
Люди злі і необачні...
Так, я справді щастя маю.
Та у чім воно, від кого?
Чи не в тім, що не тримаю
Під замками я нічого?
От - мої "Думки" - між вами,
"Рідний край" мій і "Козачка" -
Та чи скажеш все словами,
Як вогнем пече болячка?
Та чи ж дітям я не мати?
Чи не сина смерть забрала?
Чи не доньку поховати
Й чоловіка я здолала?
Ви забулись на хвилинку?
Чи навмисне? Чи з безпуття?
Я ж бо Лесю Українку
Народила для майбуття!..
Я боліла її болем,
Я їй гоїла недугу,
Я для неї слалась полем,
Щоб було де сіять тугу.
Так, то правда: я - щаслива,
Та не з бідності щедроти!
В мене в серці щастя злива
Від великої турботи:
За дітей, літературу,
За ласкавість небокраю.
За добро і за культуру,
І за долю свого краю!
То ж і сором не остудить,
Що нічого не зробила...
Я заради цього, люди,
На землі жила й любила!

Петро ГОЦЬ, волинський поет

.

Кiлькiсть переглядiв: 548

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.